«Похід за хлібом - це квест, а життя - лотерея з надто високими ставками»: як живуть люди у Приморському

До війни це було село з мальовничим краєвидом на Каховське водосховище, а зараз - населений пункт, що знаходиться лише в 5 км від лінії фронту. До 2022 року в Приморському Василівського району проживало 3560 людей, нині лишилось не більше 140. Це люди похилого віку, а деякі з них не можуть навіть самостійно пересуватись. В селищі, яке постійно потерпає від артилерійських обстрілів, атак дронів, керованих авіаційних бомб, більшість будинків пошкоджені, деякі - знищені вщент. Окрасою селища колись була церква, але близько тижня тому вона зазнала сильних руйнувань. Ворог вдарив по ній з авіації.

Дістатися до села зараз дуже складно через активність FPV-дронів. Про те, що там відбувається та хто власне допомагає людям вижити і виїхати, журналістам 061 розповів оперуповноважений василівського райуправління поліції Сергій Гречка. З ним ми зустрілись одразу після того, як він повернувся з чергування у Приморському.

Одразу попередимо, що цей матеріал ми, на жаль, не зможемо проілюструвати якісними фотографіями. Зараз ситуація в Приморському не дозволяє робити фоторепортажі. Тож, використаємо ті файли, якими поділився правоохоронець. Вони - підтвердження того жаху, в якому живуть люди. 

“Ждуни”, якими керують російські оператори дронів

“Ми працюємо по змінах, бо кожен день їздити не можна через безпекову ситуацію”, - пояснює і додає, що цього разу зміна тривала майже тиждень.

Він акцентує увагу на тому, що Приморське знаходиться поблизу лінії бойового зіткнення, тому там дуже висока активність ворожих дронів.

“Вийти на вулицю - це вже небезпечно. Немає значення чи йдуть звичайні люди, чи їде маршрутка з людьми або ж машина. Оператор дрона все бачить, він знає на кого спрямовує дрон. До сірої зони звідси не так багато, в село заходять диверсійні групи. На дорогах чимало так званих дронів-ждунів. Це дуже небезпечно. Ніякий аналізатор їх не бачить, а РЕБ не допомагає. Вони сидять і чекають, поки буде їхати транспорт”, - розповідає Сергій.

Розпитую у нього більше про ці “ждуни”. Він порівнює їх з “хижими тваринами”, які заховалися в кущах і чекають на момент аби напасти. Сергій говорить, що вони - ніби “живий організм”.

“Оператор, який керує таким дроном, все бачить. Його завдання - дочекатися людину чи транспортний засіб”, - каже співрозмовник.

А чи доводилось вистрибувати з авто через атаку дронів?

“Так і неодноразово. Був випадок, коли ми отримали повідомлення, що є поранений чоловік від FPV- дрона, виїхали і почули, що летить інший. Машину сховали, але так швидко все відбувалось, що навіть не встигали заглушити авто, бо треба було вистрибувати”, - відповідає.

“Пощастило тоді вам…”, - говоримо.

Він робить паузу і стає зрозуміло, що «щастило» вже не раз.

«Треба швидко ховатися», - каже.

«Я знаю, що дехто з ваших колег, з прифронтових територій, з рушницями їздять, щоб відбиватися від дронів», - звертаюсь.

«Можна звичайно з рушницями їздити і намагатися збивати, але треба ще вміти влучити, а це не кожен зможе зробити», - відповідає.

Пересуватись селищем можна лише дрібними перебіжками

Прошу Сергія розповісти про свою роботу і про те, як вмовляють людей виїхати.

Він говорить, що селище змінюється кожного дня і це зовсім не фігуральний вислів.

“Приморське змінюється кожен день. Ідеш і думаєш: «вчора от тут був будинок, а сьогодні його нема». Більша частина села без світла, воду з колодязів беруть. Добре, що майже в кожному дворі він є. Магазин працює, продукти є, але похід навіть за хлібом - це квест. Від дерева до дерева доводиться перебіжками дрібними пересуватись. Життя стало стало лотереєю, але надто висока ставка”, - говорить.

Поліцейський розповідає, що після “прильотів” люди починають виїжджати активніше, дзвонять, просять допомогти виїхати.

“Деякі ділянки села є дуже небезпечними, ми туди взагалі не можемо доїхати, є дистанційно заміновані ділянки, є ті, що ворогу дуже добре видно. Повторюсь, тут дуже велика активність дронів і успішну евакуацію можемо навіть не з першого дня провести. Евакуацію проводити все важче. Буває, що не можемо дістатися до людей. Телефон консультуємо аби вони вийшли на якусь локацію, де ми їх чекаємо”, - каже.

Сергій повторює, що евакуація - це збережене життя і чим швидше вона пройде, тим краще. Навіть не так: тим більше шансів вижити.

“От уявіть, що все життя вони будували, накопичували статки, речі купували, виховували дітей та онуків і це все зараз треба вкласти в одну - максимум дві сумки. Все своє життя, свої спогади зібрати якось і виїхати. Це не просте рішення і тому люди сидять до останнього, коли вже в хату прилетить, тоді вже телефонують і просять про допомогу”, - каже з розумінням Сергій.

Він говорить, що люди беруть телевізори, інструменти, навіть брикети для опалення намагаються вивезти, домашніх тварин. Але вони ніби не розуміють, що артобстріл може розпочатись чи дрон прилетіти в будь-яку хвилину і тоді вже буде не до речей.

Сім влучань дронів в будинок

Після того, як людина зателефонувала на лінію 102 чи на номер гарячої лінії, оформлюється заявка на евакуацію. Правоохоронці ретельно планують маршрут, обирають час.

“Перехрестилися і поїхали”, - чи то жартома, чи то серйозно говорить Сергій.

Він згадує, як нещодавно вивозили лежачу бабусю. Вже три роки як у жінки зламана шийка стегна і вона прикута до ліжка. Разом з старенькою вивозили і її доньку .

“Ми вивозимо і поранених людей, надаємо їм домедичну допомогу, веземо до найближчого медичного пункту. Був випадок, коли знали, що людина поранена, приїхали на місце, а виявляється, що чоловіку ногу відірвало. Надаємо домедичну допомогу, а потім веземо до найближчого медичного пункту. Доводиться і вбитих вивозити”, - розповідає.

Бували ситуації, коли евакуація була ретельно спланована, узгоджено час, а люди в останній момент заявляють “ми передумали”. Чимало історій, коли доводилось їздити на одну адресу по кілька разів. Кожного разу - це ризик. Причому в даному випадку - ризикують абсолютно всі.

“Одну родину з дітьми ми вивозили 4 рази їздили. Приїхали - відмова, намагались вмовляли - не вийшло. Приїхали ще раз, вивезли, наступного дня отримуємо інформацію, що вони повернулись, ми знову збираємось і їдемо. А люди кажуть “нам вдома краще і тому ми повернулись”. Одному дідусю дрони влучали в будинок сім разів: дві «Молнії» і 5 FPV-шок. Я йому вже казав «Якович, будь ласка, ну може вже зараз виїдете? Ми допоможемо». Відмовлявся і лише після сьомого разу виїхав”, - розповідає Сергій.

Він говорить, що евакуація - це велика відповідальність, адже люди довіряють своє життя і треба їх вивезти до відносно безпечного місця.

“Деякі люди чують постріли, вибухи, дрони, але вони не бачать всього того, що відбувається в селі і не розуміють масштаби. От у нас був один дідусь, який рік прожив в підвалі. Рік. Ми коли його вивозили, то в нього були такі очі…. Він же не бачив побитих автівок, будинків. Люди в такі моменти розуміють, що виїхати треба було набагато раніше”, - говорить та згадує одну з атак, коли дрон намагався поцілити по автомобілю поліцейських. Впав буквально в метрі-півтора. Екіпаж встиг вистрибнути.

“Було таке, що люди повернулись до Приморського, пішли подивитись на свій будинок чи цілий, переночували і на ранок мали їхати і по них влучив дрон”, - говорить.

Він розуміє, що кожна така поїздка може бути останньою. Часто про це думає, коли після зміни передивляється відео, які робить під час евакуацій. Пояснює, що фіксує все для того, аби люди бачили, що відбувається в прифронтових містечках і щоб думали не про майно, а про своє життя та життя своїх близьких.

Ця публікація була підготовлена ​​в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов'язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.