«У мене все має бути швидко»: історія металурга, який керує гарячою прокаткою на «Запоріжсталі»

Гарячий метал рухається через кліті прокатного стану зі швидкістю, за якою око ледь встигає стежити. У цеху гарячої прокатки шумно настільки, що розмовляти доводиться майже впритул. Розпечений сляб вагою понад 16 тонн поступово витягується у довгу смугу металу, яка за кілька хвилин перетвориться на рулон готової продукції.

Саме тут працює старший майстер стану та нагрівальних печей цеху гарячої прокатки комбінату «Запоріжсталь» Артем Каліневич. У його підпорядкуванні близько 130 людей, а за плечима майже два десятиліття роботи в металургії, понад 50 впроваджених технічних рішень і найвища корпоративна нагорода Метінвесту - «Золота зірка».

Перед початком розмови нам доводиться трохи зачекати. Артем проводить делегацію цехом, паралельно відповідає на запитання колег і вирішує робочі питання. Лише за кілька хвилин знаходить час перепочити та приєднатися до інтерв'ю. За майже два десятиліття роботи на комбінаті він звик жити у швидкому темпі - здається, що навіть кількох вільних хвилин у його графіку не буває.

«У мене все має бути швидко. Мама мене ще з дитинства постійно пригальмовувала, бо я кудись летів, усе робив швидко. Потім дружина звикала до цього. Я такий і вдома, і на роботі», - усміхається він.

«Коли вперше побачив стан, зрозумів, що це моє»

У металургію Артем потрапив не випадково. Після дев'ятого класу він вступив до металургійного технікуму. Спочатку планував вчитися на механіка, але через малий набір студентів групу розформували. Тоді хлопець обрав спеціальність, пов'язану з обробкою металів тиском.

Справжнє знайомство з професією відбулося під час екскурсії на комбінат.

«Коли я вперше побачив комбінат зсередини, це була екскурсія на другому курсі. Ми зайшли на слябінг і стан гарячої прокатки «1680». Мене настільки захопив цей процес, що інших варіантів для себе вже не бачив. Навіть зараз, коли згадую той момент, мурашки по шкірі йдуть», - згадує він.

У 2008 році Артем потрапив до цеху гарячої прокатки на виробничу практику. Його направили на дільницю обробки готової продукції, де він знайомився з різними етапами роботи - від розмотування рулонів до їх різання та підготовки до відвантаження.

«Мене тоді навчали досвідчені чоловіки, які знали всі тонкощі цієї роботи. Для мене вони були справжніми авторитетами. Я розумів, що все залежить від моєї праці та наполегливості. Хотілося показати себе, навчитися всьому, що вони вміли, і залишитися працювати саме тут», - розповідає нам Артем.

Після завершення технікуму його знову направили до цеху гарячої прокатки. Втім, обробка готової продукції здавалася лише фінальною ланкою великого процесу, а йому хотілося зрозуміти, як “народжується” метал ще до того, як потрапляє на листообробку.

Тоді Артем сам звернувся до старшого майстра і попросив перевести його ближче до основного виробництва. Так він став клеймувальником гарячого металу та почав освоювати обробку металу з середини, поступово по стану почав навчатися і на чорновій групі.

Наполегливість молодого працівника швидко помітили. Йому дали можливість навчатися новим професіям, працювати на різних ділянках і поступово занурюватися у весь технологічний процес.

З 2012 по 2015 рік Артем працював оператором чорнової групи, освоїв роботу вальцювальника та суміжні спеціальності. Але й цього йому було замало.

«Хотілося більшого. Хотілося не просто працювати на певній дільниці, а розуміти весь процес зсередини й впливати на нього. Це побачили мої керівники й подумали, що можна дати мені можливість проявити себе», - каже він.

У 2015 році Артем почав підміняти майстрів змін, а згодом сам став керівником зміни. Незадовго до початку повномасштабного вторгнення він очолив стан та нагрівальні печі цеху гарячої прокатки.Сьогодні він керує колективом, у якому працює близько 130 людей.

Як великий зливок металу перетворюється на рулон

За майже два десятиліття роботи Артем звик до того, що для більшості людей виглядає складним виробничим лабіринтом із сотень процесів. Новачки, які вперше потрапляють до цеху гарячої прокатки, часто дивуються, як у цьому шумі, високих температурах та безперервному русі металу можна контролювати кожен етап виробництва. Втім, для працівників цехуце давно стало частиною щоденної роботи. Кожен новий виклик тут сприймають не як проблему, а як можливість стати сильнішими та досвідченішими.

Насправді все починається зі злитку - великої сталевої заготовки, яка після нагрівання надходить до прокатних станів.Після нагрівання її подають до стану «Слябінг» далі до чорнової групи клітей, де на виході метал має товщину близько 19–28 мм, а після проходження через чистову групу клітей перетворюється на смугу товщиною лише 1,8 - 8 мм. Після цього готову смугу змотують у рулон вагою від 4 до 16 тонн.

«Якщо дуже коротко пояснити, ми беремо великий гарячий металевий зливок і робимо з нього готовий рулон. Це вже той продукт, який потім продається споживачам», - пояснює Артем.

Від швидкості, температури та десятків інших параметрів залежить якість готової продукції.

«Основне завдання - виконати виробничий план і забезпечити якість продукції, яку випускає цех. Пріоритет – охорона праці. Фактично ти відповідаєш за весь процес від початку і до кінця. Але сьогодні цього недостатньо. Потрібно ще працювати з людьми, підтримувати колектив, допомагати вирішувати проблеми. У наш час керівник має бути не тільки керівником, а й певною мірою психологом, - говорить він.

«Ми тут сім'я»

У колективі Артемнамагається поєднувати дисципліну з людським ставленням. Каже, іноді працівнику потрібна вимога й контроль, а іноді підтримка, добре слово чи навіть жарт. За роки роботи він переконався, що авторитет керівника будується не лише на посаді, а й на довірі людей.

Повномасштабна війна помітно змінила й сам колектив цеху. Частина чоловіків пішла до війська, тому підприємство почало залучати жінок на посади, які раніше традиційно вважалися чоловічими. Сьогодні жінки працюють клеймувальницями, операторами поворотних столів та на інших виробничих дільницях. За словами Артема, багато хто з них успішно освоїв складні професії та не поступається колегам-чоловікам.

У металургії заведено вважати, що виробництво тримається на дисципліні. Артем із цим погоджується, але переконаний, що самими наказами ефективної роботи не досягнеш.

«У нас немає такого: я сказав і всі побігли виконувати. Ми будуємо відносини на довірі. Я завжди кажу новим працівникам: ми тут сім'я. Якщо є проблема - не тримай її в собі, приходь, будемо вирішувати разом», - пояснює він.

Особливо це стосується молодих працівників. За словами Артема, найбільше труднощів у новачків виникає не з обладнанням, а з правилами безпеки. Люди, які раніше не працювали на виробництві, часто не розуміють, чому не можна заходити в окремі зони або нехтувати сигналами кранів. Водночас він переконаний, що металургія здатна виховувати характер.

«Навіть ті хлопці, які через рік-два звільняються, потім підходять і дякують. Кажуть, що саме тут навчилися дисципліні й відповідальності», - розповідає він.

Вісім діб на комбінаті після початку великої війни

24 лютого 2022 року Артем, як завжди їхав на роботу, але вже під звуки вибухів. Перед цим він встиг відправити родину у більш безпечне місце за містом.

«Я виходив із дому, коли навколо вже було чути вибухи. Але розумів, що маю їхати на комбінат», - згадує він.

Перші вісім діб після початку повномасштабного вторгнення Артем практично не залишав цех. У той момент він думав не лише про виробництво.

«Усі були налякані. Люди переживали за сім'ї, хотіли евакуювати рідних. Моє завдання було зберегти колектив, забезпечити роботу стану і одночасно підтримати людей. Ми багато спілкувалися, підтримували один одного просто словами», - каже він.

Частина працівників згодом виїхала, частина пішла до війська, але основний кістяк команди вдалося зберегти.

Від ідеї до економії мільйонів

У 2025 році Артем Каліневич отримав «Золоту зірку» Метінвесту. Ця нагорода стала підсумком багаторічної роботи над удосконаленням виробничих процесів. На його рахунку понад пів сотні технічних рішень.

Одним із таких проєктів став перехід від оцінки роботи стану за кількістю виготовленої продукції до контролю погодинної продуктивності з урахуванням сортаменту та товщини металу.

Після початку повномасштабної війни перед цехом постали нові виклики. Разом із командою Артем працював над освоєнням прокату товстолистового металу - продукції, яку раніше на підприємстві не виготовляли в таких умовах.

«Це була спільна робота всього колективу. Доводилося розробляти технології, прораховувати параметри, шукати рішення. Але саме такі завдання і дають відчуття професійного розвитку», - говорить прокатник.

Ще одне з найуспішніших рішень стосувалося боротьби з виробничим браком. На поверхні тягнучих роликів накопичувалися дрібні металеві частинки, які залишали відбитки на готовому прокаті. Разом із колегами старший майстер запропонував встановити спеціальні очисні ножі.

«Раніше через цей дефект ми могли отримувати до тисячі тонн продукції з відбитками. Зараз цей показник фактично зведений до нуля», - пояснює він.

Втім, сам Артем про свої досягнення говорить стримано.

«Для мене ця нагорода стала оцінкою того, що вся робота була недаремною. Якщо чесно, я навіть не думав, що можу її отримати», - зізнається старший майстер.

У своїй роботі Артем рівняється на кращих.

«У нас працюють професійні, відкриті й душевні люди, які завжди готові допомогти та підказати. Саме завдяки такій команді хочеться працювати й розвиватися. Окремо хочу подякувати Семену Свиридову, який раніше очолював наш цех гарячої прокатки, а зараз він заступник директора з виробництва комбінату. Для мене він – приклад справжнього керівника й професіонала, на якого хочеться рівнятися. Своїм досвідом, відповідальністю та ставленням до роботи він мотивує інших ставати кращими. Саме завдяки таким керівникам колектив працює злагоджено, впевнено справляється з будь-якими викликами й досягає хороших результатів».

Мрія, яку поки відкладає війна

Після зміни Артем поспішає додому. Там на нього чекає чотирирічний син. Каже, що саме сім'я допомагає перемикатися після напружених робочих днів.

«Коли втомлююся, беру сина і ми йдемо гуляти. Максимально проводжу час із ним. Це найкраще перезавантаження», - говорить він.

Серед захоплень - автомобілі. А серед планів на майбутнє є одна особлива мрія.

«Хочу другу дитину. Але поки війна, ми відкладаємо це рішення. Хочеться більше стабільності та впевненості в завтрашньому дні», - каже Артем.

Ще одна його мрія пов'язана з роботою. Стан гарячої прокатки, на якому він працює, був введений в експлуатацію ще у 1938 році. Попри поважний вік, він продовжує виробляти конкурентну продукцію. Втім, Артем мріє про масштабну модернізацію.

«Хотілося б побачити нові технології, ще більше автоматизації. У нас є ідеї, є бачення, як зробити виробництво ще ефективнішим. Просто зараз не час для великих інвестицій. Але ми віримо, що все буде», - говорить він.

Сьогодні на комбінаті працює не лише Артем, а й його дружина Олена та брат Сергій. Юрист за освітою, який колись категорично відмовлявся пов'язувати життя з металургією, тепер працює на нагрівальних печах. Артем жартує, що якби в родині залишився ще хтось вільний, то йому теж знайшлося б місце на виробництві. Найцікавіше що після майже всіх цих років у металургії, наш герой досі говорить про свою роботу з таким самим захопленням, як і під час першої екскурсії на комбінат.