"Люди мають боротись за них так само, як вони боролись за нас": у Запоріжжі родичі полонених бійців "Азову" провели автопробіг, - ФОТО

"Мій син боєць "Азову", він в полоні. 25 лютого 2022 року він пішов добровольцем. 17 травня він вийшов з Азовсталі за наказом. Остання смс, яку отримала від нього, була 13 травня: "Мама я тебе дуже люблю. Не хвилюйся, все буде добре. Ми з хлопцями. Якщо буде якась інформація, то не вір в неї, поки не будеш впевнена в цьому на 10 000%". Більше я з ним не спілкувалась". Це історія мешканки Запоріжжя на ім'я Наталя. Сьогодні, 18 червня, вона та інші родичі полонених влаштували акцію та вимагають аби їхніх рідних повернули додому живими. 

Далі - в матеріалі 061. 

Кілька десятків людей з прапорами та плакатами зібрались в центрі міста. Вони не знають, де їхні рідні вже понад рік. 

"Коли стався теракт в Оленівці, син був в тому бараці. Потім я побачила відео, яке було знято в Донецькій лікарні, впізнала на ньому свого сина. З Азовсталі він виходив вже поранений, у нього рука не піднімалася. Після Оленівки він втратив зір, ліве око не бачить, мав численні уламкові поранення, була ампутована нога. Це результат теракту", - розповідає Наталя.

В травні цього року її сину виповнилось 24 роки. Це другий день народження, який він відмічав в полоні. Хлопці, яким вдалось повернутись додому, розповідали Наталі, як вони вітали її сина:

"Знайшли банку консерви, сірники поставили і зробили такий торт йому. От такі наші хлопці. Люди мають боротись за них так само, як вони боролись за нас. Бо, якби не вони, не було б ні Одеси, ні Миколаєва, ні Запоріжжя. Хочу аби вони повернулись додому", - говорить жінка. 

Організаторка автопробігу, дружина полоненого Наталя Максимчук розповідає, що її син не говорив, коли чоловік потрапив в полон. За цей час дитина навчилась розмовляти і Наталя дуже хоче аби син поговорив з батьком.

"Мій чоловік перебуває в полоні вже понад рік. Він був в колонії в Оленівці, коли стався теракт. Він вижив, але має дуже важкі травми. Зараз мені невідомо нічого про стан його здоров'я і його місцезнаходження. Ми хочемо аби держава боролася за них до останнього. На жаль, зараз повертають додому дуже багато загиблих військових, яких ідентифікували за ДНК. Ніхто з нас не знає, коли буде обмін, міжнародні організації навіть не знають чи будуть вони допущені до тих колоній, де тримають наших полонених", - каже вона.

Дівчина нині живе в Запоріжжі, раніше родина мешкала в Маріуполі. Вона говорила зі своїм чоловіком, коли він вже перебував в полоні. Каже, що його особистість була підтверджена Міжнародною організацією Червоний Хрест, але це не стало його "квитком" додому. Вона згадує, як під час розмови з чоловіком, він дав їй зрозуміти, що за три тижні повернеться додому. 

"Хлопці розуміли, що їх мають обміняти… Він був в тому бараку. Коли тих, хто вижив виносили звідти, то підписували зеленкою цифрами 1, 2, 3 залежно від важкості. Я бачила свого чоловіка в двох інтерв'ю, які були зняті в перші дні після теракту. Він був накритий простирадлом. Не знаю чи є в нього руки та ноги, але втрата ваги в нього була критична. Він мав поранення. Він був підписаний цифрою 1. Я не знаю нічого про його стан", - розповідає вона. 

Рідні полонених вимагають аби хлопців, особливо тих, хто має важкі поранення, обміняли. Такі акції будуть проводити в інших місцях.