Запоріжсталь допомагає працівникам відновлювати оселі після ворожих атак: історія ветерана Дмитра Білецького

Запоріжсталівець Дмитро Білецький знає ціну справжньої командної роботи. У 2022 році він змінив робочий одяг на військову форму. Зустрічав російські війська на Донеччині, приймав участь в Харківському контрнаступі, отримав важке поранення та після лікування повернувся на рідне підприємство. А згодом пережив ще одне випробування – ворожий дрон зруйнував його родинний будинок.

Сьогодні Дмитро знову працює на Запоріжсталі та долучається до відновлення виробничої інфраструктури після ворожих атак.

Від цеху до передової

Військовий шлях Дмитра розпочався ще у 2017 році, коли він брав участь в АТО та проходив підготовку у складі 93-ї окремої механізованої бригади.

Після початку повномасштабного вторгнення разом із колегами з комбінату виготовляв протитанкові їжаки та допомагав облаштовувати оборонні укріплення Запоріжжя. Коли ракета влучила неподалік його будинку, відправив дружину з дітьми за кордон, а сам вирушив до військкомату.

Спочатку служив у складі 53-ї окремої механізованої бригади. Згодом потрапив до 92-ї механізованої бригади, де став командиром відділення 6-ї роти 2-го механізованого батальйону. Його підрозділ виконував бойові завдання на Донецькому, Запорізькому, Харківському та Луганському напрямках.

«У мене була своя команда, свій БТР. Наймолодшому бійцю було 21, найстаршому – 58 років. Вік не мав значення. Усі виконували завдання, допомагали одне одному. Ми дуже здружилися», – говорить Дмитро.

Однією з найважливіших сторінок служби став Харківський контрнаступ 2022 року. Підрозділ звільняв населені пункти, просувався до Куп'янська, виконував розвідувальні завдання та передавав координати артилерії.

«Ми рухалися дуже швидко, за добу звільняли п'ять-шість сіл. Звільняли території, брали техніку, боєприпаси, полонених. Спали максимум півтори-дві години. Росіяни просто не встигали за нами», – згадує захисник.

Серед спогадів зі служби є й незвичайний. Після звільнення Куп'янська військові натрапили на свиноферму, де в зачинених загонах залишалися свині. Дмитро запропонував відкрити ворота, щоб тварини не загинули від голоду. Але в його задумі була й військова хитрість: випущені на волю тварини мали створити додатковий рух навколо ферми й відволікати увагу противника, ускладнюючи роботу його тепловізорів та спостереження за пересуванням українського підрозділу.

На межі життя і смерті

Під час виконання бойового завдання на Луганщині БТР Дмитра, який рухався першим у колоні, підірвався на протитанкових мінах. До визначеної точки залишалося лише 300–400 метрів. Екіпаж вижив, але військовий отримав важкі травми: постраждали рука, ребра, нога та око.

«Міна вибухнула фактично піді мною. Автомат розірвало на кілька частин, вирвало днище БТР. Мене викинуло з машини. Я відбіг метрів двадцять, а потім уже не міг підвестися».

Попереду були евакуація під обстрілами, госпіталі та тривале лікування. Після проходження медичних комісій Дмитро звільнився зі служби. За бойові заслуги його відзначили нагородою Президента України.

Після звільнення, у 2025 році, Дмитро повернувся на Запоріжсталь. Сьогодні він виконує  обов'язки бригадира з ремонту механообладнання вапняно-дробарного відділення аглоцеху та допомагає у ліквідації наслідків ворожих атак на підприємство.

Повернутися до цивільного життя йому допомагають підтримка колективу та ветеранські програми Метінвесту.

«У нас колектив, який ніколи не підводить. Ми розуміємо одне одного з пів слова, іноді навіть без слів. Працюємо як єдиний механізм», – говорить Дмитро.

Війна знову прийшла до родинного дому

Будинок Білецьких уже не вперше потрапляв під ворожий вогонь. Ще у 2022 році касетний боєприпас пошкодив дах, вибив вікна та понівечив фасад. Тоді вдома були дружина Дмитра та двоє дітей. На щастя, ніхто не постраждав. Один зі снарядів міг влучити безпосередньо в оселю, але, за словами рятувальників, його траєкторію змінила велика вишня, що росла поруч. Дерево стало своєрідним захистом для родини.

У липні 2026 року сталося нове лихо: у будинок влучив ворожий FPV-дрон, почалася пожежа. Через загрозу повторних атак рятувальники не могли одразу повноцінно працювати. Дмитро разом із працівником ДСНС підіймався на дах, допомагаючи гасити вогонь.

«Будинок горів, а над нами літали FPV. Двічі доводилося відступати через небезпеку. Найголовніше було врятувати те, що ще можна було врятувати. Я дуже переживав за тварин – папужок і собак, бо це ж теж наша сім'я. Їх вдалось врятувати», – згадує Дмитро.

Оселя зазнала серйозних руйнувань. Тепер Дмитро з родиною орендує житло, але не полишає мрії відновити власний будинок.

Підтримка, яка допомагає рухатися далі

У скрутний час Дмитра підтримав Запоріжсталь. Колеги допомогли з поточним ремонтом, а підприємство виділило кошти на відновлення оселі.

Від початку повномасштабної війни Запоріжсталь спрямувала майже 8,5 млн грн на допомогу працівникам, чиє житло постраждало від обстрілів. Допомогу на відновлення осель отримали вже 378 співробітників.

«Комбінат допоміг, виділив кошти. Я дуже вдячний за це. Коли, дай Боже, все закінчиться, будемо відновлювати будинок. Ми зараз із сім'єю без рідного дому, але життя все одно продовжується і ми віримо в краще», – говорить ветеран.

Для Дмитра важлива не лише матеріальна допомога, а й людське ставлення.

«Люди, які справді хочуть допомогти, допомагають. Їх не потрібно просити. Вони самі бачать, що тобі важко, і приходять. Я дуже вдячний колегам, профспілці та комбінату. Коли я був поранений, мене провідували. Коли сталася біда з будинком, теж не залишили самого. Це реально підтримує», – підсумовує він.

Дмитро Білецький пережив фронт, важке поранення та руйнування родинного дому. Але повернувся до улюбленої справи, знову став частиною команди й продовжує працювати заради майбутнього.

Його найбільша мрія сьогодні – щоб закінчилася війна, а родина змогла повернутися у відновлений будинок. Попри всі випробування, Дмитро не втратив віри в людей і краще майбутнє.