«Храм - це є місце, де людина може усамітнитися, щоб не бути самотньою. Усамітнитися від світу, але відчути присутність Божу. Часто нам треба зупинитися в нашому житті, щоби переоцінити наші дії і вчинки. Для цього є храм чи капличка - окреме місце. Молитися можна в будь-якому місці, але храм - це саме те місце, де віруючі християни присвячують час Богові саме для спілкування». Так говорить про важливість відкриття та освячення осередку духовності єпископ ПЦУ Фотій.
З ним ми говоримо після освячення каплиці, що носить імʼя Юрія Переможця і збудована при батальйоні поліції особливого призначення. З міркувань безпеки не називаємо місце.
Мрія збудувати церкву
Як виявилось, каплицю почали зводити ще у 2014 році. Як-то кажуть, «коробку» збудували, а далі зупинились. Війна змусила поставити на паузу цей проєкт. До нього повернулись через десять років - у 2024 році. Командир батальйону поліції особливого призначення ГУНП у Запорізькій області полковник поліції Микола Яковенко виявив бажання відновити будівництво.
«Я прийшов в 2024 році - тут просто була «коробка». Залили бетоном, в середині виконали оздоблювальні роботи, зовні також все зробили, як треба. Над входом є деревʼяна ікона, її нам подарували. Відтепер там завжди буде свічка горіти, у будь-який час хлопці можуть прийти сюди», - говорить Микола.
Він родом з колишнього Токмацького району. Нині його рідне село окуповане.
«Наше село маленьке. Навколо села були і там були чи церква, чи капличка, а у мене в селі не було нічого. Я і хотів церкву побудувати ще вдома. Пропонував місцевим. Війна почалась, не встигли. Прийшов в батальйон, а тут вже стояла будівля і треба було просто закінчити. Запропонував хлопцям мене підтримали. Думаю, що збудуємо і вдома… просто пізніше», - говорить Микола.
Людина має в щось вірити
Військовий капелан Віктор Ткач говорить, ця каплиця потрібна саме як духовна підтримка. Сюди людина може прийти, щоби поставити свічки за близьких, побратимів, помолитись.
«На війні немає атеїстів. Людина має вірити в щось чи у когось: в себе, Бога, побратима. Люди вірять», - каже він.
Віктор Ткач часто спілкується з військовими і цивільними. Пояснює, що іноді людині не треба взагалі щось говорити, достатньо просто вислухати.
«Коли людина проговорює щось, то знаходить відповідь в своїх же словах. Мені залишається буквально фразу одну сказати чи підказати. Це 7 чи 8 каплиця, яку ми освячує під час війни. Під час освячення завжди відчуваю радість. Це духовний центр», - говорить священнослужитель.
Зупинитись, щоби осмислити, що відбувається навколо
«Тут завершують богослужіння. Тут не те, що молитва сильніше, але настрій ніби піднесений - сама себе людина настроює на розмову з Богом», - доповнює Єпископ Фотій.
На питання, а чи є в нього потреба усамітнитись, щоб не бути самотнім, каже:
«Часто. У нас такий плинний час, що події змінюються одна за другою і треба зупинитись і осмислити, що відбувається навколо тебе. Потреба є в цьому».
Єпископ додає, що завжди важко знайти слова втіхи для тих, хто втратив рідних і близьких. Але важливо, щоби людина не впадала в розпач.
«Коли все добре, люди не йдуть до Бога. Це правда…. Два пороки є у людей, які призводять до тяжких наслідків: байдужість та боягузтво», - пояснює.
Що стосується ставлення Української православної церкви до війни, то за словами Фотія, у 2014 році священики московського патріархату спекулювали саме темою братовбивства. Але ж насправді, українці не нападали, а були змушені захищатись.
«Якщо б ми наступали, тоді церква засуджувала, бо це було б вбивство невинних. Але ми обороняємо і зупиняємо ворожу силу. Вони (окупаційні солдати) вбивають наших рідних, нищать наші міста і ми мусимо стати на захист. Тому, на наших військових гріха вбивства немає», - додає Фотій.
