Сміливий, безбашенний і той, хто ніколи не відмовлявся виконувати роботу. Так побратими говорять про 22-річного Дениса Яковенко, який загинув в бою поблизу села Темирівка Пологівського району Запорізької області. Це сталося 25 липня, а сьогодні – Героя провели в останню путь. Урочиста церемонія прощання проходила на острові Хортиця.
Денис Яковенко народився 29 листопада 2002 року в місті Запоріжжі. Хлопець навчався у загальноосвітній школі №55 та після закінчення 9 класу вступив до Торговельного коледжу ЗНУ, де здобував фах харчового технолога. Потім він працював слюсарем-механіком на станції технічного обслуговування. Доєднатися до війська Денис хотів ще до початку повномасштабного вторгнення. Мріяв стати пілотом, пройшов військову комісію, але згодом передумав. Проте, восени 2024 року, буквально перед своїм 21-днем народження, він все ж таки вирішив вступити до лав Збройних Сил України, до 135-го батальйону 114-ї бригади Територіальної Оборони. Розпочав службу як солдат, невдовзі став молодшим сержантом, а згодом – командиром стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.
Під час урочистої церемонії прощання, його командир на позивний «Гривня», не приховував, наскільки важкою для нього є ця втрата. Говорить, що боєць, завжди був готовий до виконання завдань.
«Я не був, я є його командиром. Денис – він …. сміливий, безбашенний. На жаль, він не перший і не останній. Про що мріяв? Він купив автомобіль і був щасливий, бо про нього мріяв. Він мріяв прийти з позицій і на кілька днів хотів поїхати додому, побачити рідних. Все просто. Ніяких складних мрій. У нього залишились батьки і сестра. Денис сестру дуже сильно любив і казав, що вона - одна з причин, через яку він на війну пішов. Хотів захистити від ворогів», - говорить командир.
Сестру Дениса звати Євгенія. Дівчина каже, відчула, що з братом сталася біда. Спілкуючись з журналістами вона назвала себе «сестрою небесного воїна».
«Тіло спить, а душа живе вічно. Він був оптимістом, завжди посміхався, навіть коли було боляче. Побратими, то була його родина. Коли він потрапив до війська, то він змінився. Не все казав звичайно, але він був до цього готовий. 23 липня він подзвонив по відеозв’язку. Він дуже хотів, щоб цей зв'язок відбувся. 24 липня він сказав всім своїм побратимам про свого друга Олександра, який помер у нього на руках, якого він не зміг забрати. 25 липня ми відчули, що його немає. Під ранок відчули, аж в спині пекло все. Це була миттєва смерть», - розповіла Євгенія.
Дівчина говорить, що брат знав, за що він бореться. Він був справжнім патріотом і дуже сильно любив Україну.
«Він багато писав, як він казав, мемуари. Він описував те, що з ним сталося. Вони назавжди будуть зі мною. Ми разом написали пісню. Ми хотіли заспівати її разом. Я думала, що вона ще не дописана, але… «, - додала вона.
Сьогодні його пісня лунала під час урочистої церемонії прощання. Так вийшло, що відспівування проводив хрещений батько Дениса, який є протоієреєм.
«Ніколи не думав, що прийдеться відспівувати свого похресника. Дуже тяжко. Прошу у Бога сили, щоб це пережили батьки та й самому дуже нелегко. Хай с Богом спочиває», - сказав священослужитель Юрій.
Про свого похресника він говорить ледь стримуючи сльози. Відчувається, що йому важко підібрати слова, бо всі гарні слова, то про Дениса.
«Завжди життєрадісний, ніколи ні на що не жалівся. Зовсім. У нього завжди все добре, він на позитиві завжди. Таких людей мало. На жаль, він вже не з нами», - сказав отець Юрій.
Сестра Дениса звернулася до людей з проханням пам’ятати героїв, адже вони завжди з нами.
«Вони хочуть, щоб ми говорили про них, щоб ми відчували їхнє тепло. Тіло – це тіло, ви розмовляйте з душею», - сказала вона.
