“Справа, яка допомогла мені прийти до тями”: історія кравчині з Енергодара, яка заснувала бренд одягу для тварин

Тетяна Федорова майже двадцять років пропрацювала інженеркою на Запорізькій атомній електростанції й ніколи не могла уявити, як війна та окупація рідного Енергодара змінять її життя та долю всієї родини. Це історія жінки, яка пережила полон та втрату дому, але знайшла сили перетворити хобі на справу, що повернула їй опору й радість. Сьогодні Тетяна шиє одяг та аксесуари для домашніх тварин і розвиває бренд LUNA, натхнений її чихуахуа.

Життя в окупації та втеча після полону

Енергодар, місто-супутник ЗАЕС, опинився під контролем російських військових 4 березня 2022 року. Син Тетяни в перші дні війни став до лав ЗСУ. Сама Тетяна з чоловіком відмовилися співпрацювати з окупантами й звільнилися з роботи. Місто перетворювалося на пастку: обшуки, погрози, допити.

Багатьох мешканців росіяни незаконно утримували у так званих «підвалах» лише за проукраїнську позицію. Там застосовували побиття, приниження, психологічний тиск. Тетяна провела в полоні три тижні, її чоловік – ще довше. Окупанти змушували людей зніматися у пропагандистських відео під дулом автоматів.

Після звільнення з полону загроза нікуди не зникла, і родина вирішила рятуватися втечею. У листопаді 2022 року вони виїхали до Запоріжжя майже без речей, лише з тваринами: собакою Луною, котом і кроликом.

«Нам дозволили або песика, або сумку. Ми, звичайно, взяли тварин. Загарбники ще дивувалися: “Де твої речі?” Вони не розуміють, як це, коли тваринка дорожча за якусь одежу», – згадує Тетяна.

Дорога через 25 блокпостів здавалася безкінечною: обшуки, допити, обстріли. Справжнє полегшення прийшло лише тоді, коли родина побачила український прапор.

Адаптація в Запоріжжі: від травм до нового початку

У Запоріжжі почався новий етап. Місцеві мешканці допомагали родині з облаштуванням та адаптацією, волонтери забезпечили речами та їжею. Однак наслідки полону та окупації давалися взнаки: фізичні травми, панічні атаки, виснаження.

“Було дуже тяжко. Я довго нічого не хотіла. Тривалий час пішов на лікування - відновлення фізичне та психологічне після перебування у полоні. Проживаючи у Запоріжжі, я відчувала, що це щось рідне. Запоріжжя нас так підтримувало. Я ніколи не забуду, як звичайні люди віддавали речі, меблі, ділилися їжею. Тільки завдяки цій підтримці, я змогла стати на ноги”, - згадує майстриня.

Психолог порадила Тетяні знайти курси, щоб поступово повертатися до активного життя. Вона вибрала шиття – своє давнє хобі.

«Я мала невеличкий кравецький досвід ще дуже давно. І мене це подобалось. Саме тому я обрала для себе ці курси. На початку було дуже складно. Я відчувала себе трохи дикункою - сиділа в сторонці, майже не з ким не спілкувалась. Мені потрібен був час, щоб почати контактувати з людьми. Я певний період не могла зрозуміти, навіщо воно мені потрібно” - згадує наша героїня. 

“Шила ще до повномасштабного вторгнення. Як тільки у нас з’явилася наша маленька собачка Луна. Я шила їй одяг. Вона була дуже маленькою і в доступності не було нічого на неї. Мені цікаво було самій щось шити новеньке. Потім щось шила для друзів. Це все було, як хобі», – розповідає Тетяна.

Саме тоді з’явилася перша бізнес-ідея. Улюблена чихуахуа Луна, яку жартома називають «принцеса, яка не ходить боса», в Енергодарі мала цілий комод з речами, а під час евакуації загубила черевичок. Купити нові було дорого, замовляти з Китаю – довго. Тетяна в групі ВПО обміняла пакунок макаронів на стару ручну машинку.

«Запропонувала жінці продукти на обмін. Ми тоді отримували гуманітарку в нашому енергодарському хабі. Вона погодилася – так у мене з’явилася перша машинка. Я віддала її в ремонті і як тільки її мені полагодили, то я змогла пошити Луночці нові черевички», – каже Тетяна.

Тетяна поділилася світлинами у Facebook-групі власників чихуахуа, а потім пошила на подарунки своїм подругам. Тоді посипалися прохання пошити взуття та одяг й іншим песикам. 

«Я довго думала, що це якась дурниця, що нікому не потрібно черевички для песиків: тут війна, у всіх же проблеми, грошей бракує. Але в січні 2023-го виставила на продаж на своїй сторінці в соцмережі – і був величезний попит. Навіть не очікувала. Саме тоді я зрозуміла, що це саме та справа, яка допоможе мені прийти до тями, щоб відчувати себе не безпомічною, а людиною, що чогось варта та справді може», – усміхається вона.

Від хобі до бренду LUNA, натхненним чотирилапою улюбленицню

Тетяна записалася на курси підприємництва для жінок-ВПО, які хочуть розпочати власну справу.

«Я вже тоді знала, з якою ідеєю йду: шитиму одяг для тварин. На курсах нас навчали всьому поступово, як планувати, як розвивати. Я бачила, що дівчатам з проєкту цікаво те, що я роблю», – каже вона.

У вересні 2024 року Тетяна отримала перший грант, а пізніше інші, що надали можливість облаштувати робоче місце та купити сучасну техніку - швейну машинку, вишивальну машину, промисловий оверлок, парагенератор, а також офісну техніку.

Саме тоді з’явився бренд одягу, взуття та аксесуарів для тваринок LUNA, натхненний семирічною чотирилапою улюбленицею.

«Шию індивідуально: міряємо параметри, враховуємо анатомічні особливості тваринки – крива шия, негнучка лапка. Асортимент уже понад 100 позицій: одяг, взуття, капелюшки, просто білизна, термобілизна, святкові костюми на вихід. Переважно – для песиків всіх розмірів, котиків та навіть морських свинок. Все обговорюємо з власниками, є можливість пошити пробний варант одягу», – пояснює Тетяна.

На виготовлення одного виробу може піти від пів години до цілого дня залежно від складності. Замовники - це люди з різних міст України та навіть із Франції й Німеччини.

Допомагає з розвитком бренду невістка Даніїла. Вона веде сторінки бренду в соцмережах, а також допомагає займатися розкроєм.

Серед хітів зимового сезону - традиційно комбінезони, новорічні худі та термобілизна. Всі наряди шиються на модель Луну. Саме вона перша перевіряє тканини на міцність та зручність. 

“Я не розглядаю свою роботу, як потребу. Вона мені приносить задоволення. Я відчуваю щастя, що зможу принести радість іншій людині. Наприклад, коли є змога відволіктися у господарів на щось позитивне, зробити пам’ятне фото улюбленця в красивому одязі. Я сподіваюся, що кожне моє замовлення принесе користь якійсь родині. До кожного пакунка кладу ще у подаруночок - смаколики. Роблю я їх сама, висушуючи певні види м’яса”, - каже Тетяна.

Нещодавно кравчиня запустила на зимовий період пошив нової лінійки термобілизни для песиків.

“Я довго не могла знайти відповідну тканину, щоб й тепло, й одночасно зручно було. Спочатку пошила Луночці міні-дублянку зі старої. Але вона виявилася трохи жорсткою, і я зробила їй щось на кшталт водолазки зі старої шерстяної кофтини. Цей варіант мені сподобався. Потім я нарешті знайшла необхідну тканину - тоненьку натуральну шерсть. І я назвала це варіацією на термобілизну. Всім дуже сподобалось”, – розповідає Тетяна.

Попри конкуренцію, клієнти лишаються вірними та повертаються з цікавими та нестандартними ідеями.

«Мені подобається, коли господарі мають креативні ідеї та щось вигадують. Тут велике поле для фантазії, незчисленна кількість моделей. Я намагаюся нікого не копіювати, бо на мою думку це не красиво, а важливо створювати щось своє. Надихаюся роботою та естетикою з Pinterest. Я все перероблюю під себе - колір, мережива, щось додаю”, - каже наша героїня.

Новий етап: переїзд, мрія про власне ательє та перемогу

У листопаді 2025 року родина переїхала до Славути через безпекову ситуацію та розширення родини.

«Якби моя воля, то я б і не переїздила. Ми поїхали далі, бо невістка чекає на малятка й син наполіг, щоб ми виїхали. Ми проживали у Шевченківському районі й до нашого виїзду майже весь тиждень прожили в коридорі через постійні атаки. Я думала, що якщо, кудись і поїду з Запоріжжя, то це буде повернення в Енергодар. Проте довелося їхати, ще далі від рідної землі. Ми коли їхали, то в мене всю дорогу текли сльози. Я дуже вдячна людям з Запоріжжя, які нас так щиро зустріли, допомагали в усьому”, - з сумом промовляє майстриня.

Під час та після переїзду Тетяні знадобився певний час на облаштування й вона боялася, що якщо в цей час відмовить чи перенесе виконання замовлень, то вже втратить клієнтів. Але всі її люди погодились почекати.

“У перші два тижні жовтня я шила без зупину, щоб швидше роздати замовлення. Мені так було приємно, що вони дочекалися. Як зазвичай, ми робимо в інтернеті покупки: написали, нам не відповіли, пішли шукати іншу сторінку. Конкуренція велика та я щаслива, що вони чекають саме мене. Це велике досягнення.”, – каже кравчиня.

Зараз інтернет-сторінка бренду продовжує працювати, а бізнес розвивається в новому місці. На період відключень Тетяна придбала невеличку зарядну станцію, що дозволяє їй продовжувати роботу.

«Мрію про власне ательє на кшталт шоуруму, щоб там було й робоче місце й можна було прийти, приміряти, подивитися тканини, замовити. Нещодавно для себе я зрозуміла, що у мене є проста техніка й на друге робоче місце. Я лише зараз це усвідомила для себе та зраділа. Якщо щось станеться, то я вже зможу взяти ще одну людину. Хочу в наступному році відкрити ательє для тварин та їх господарів. За задумом, тут можна щось обговорити за чашкою чаю, створимо куточок, де можна погратися песикам. Я вважаю, що дуже важливим є особистий контакт», – каже вона.

Та найбільше Тетяна мріє про перемогу та повернення сина.

«Найбільше хочу перемоги України. Це не просто мрія – це сенс. Якби треба було віддати життя, то я б не задумувалась. І хочу, щоб мій син повернувся живим і виховував свою дитину. Загалом хочу, щоб всі хлопчики та дівчатка повернулися з війни до своїх родин. І дай Боже, ніколи не забудемо, як це все було і будемо цінувати кожного військового», – каже вона з надією.