Країна, що оглухла від вибухів: акубаротравма — проблема, яку ми недооцінюємо. Інтерв’ю з отохірургом Олександрою Гусаковою

Російський агресор розгорнув проти України всю свою військову машину. Масштаби застосування ним вибухової зброї є безпрецедентними. За оцінками військових аналітиків, на окремих ділянках фронту Росія випускає до 20–30 тисяч артилерійських снарядів на добу. У повітрі діють керовані авіабомби вагою 500, 1500 і навіть 3000 кілограмів — боєприпаси, які раніше ніколи не застосовувалися так системно й у таких обсягах. Для українських міст стали звичними комбіновані удари, у яких важкі авіабомби поєднуються з ракетними атаками та масованими «зграями» ударних дронів.

“Такі надпотужні вибухи створюють ударні хвилі й рівень звукового тиску, на який людське вухо просто не розраховане”, — розповідає Олександра Гусакова, лікарка-отоларинголог вищої категорії та отохірургиня Запорізької обласної клінічної лікарні, кандидатка медичних наук, доцентка кафедри оториноларингології Запорізької медичної академії післядипломної освіти.

Під час вибуху виникає потужна ударна хвиля: спочатку різке підвищення тиску, а потім — таке ж різке його падіння. Ці коливання миттєво змінюють середовище навколо людини й найбільше вражають органи, чутливі до перепадів тиску: вуха, легені, очі, а також інші органи, що містять повітря. Найчастіше від цього страждає саме барабанна перетинка — її розрив порушує передачу звукових коливань на слухові кісточки та одразу погіршує слух.

Другий фактор — надзвичайно гучний звук. Під час вибуху рівень шуму може сягати 140–160 децибел, і це критично впливає на внутрішнє вухо. Клітини у равлику, які сприймають і передають звук, руйнуються від такого навантаження.

Саме тому акубаротравма («аку» — звук, «баро» — тиск) стала однією з найпоширеніших форм ушкоджень. Її отримують не лише військові на передовій, а й цивільні: залежно від типу боєприпасу достатньо перебувати за десятки або навіть сотні метрів від вибуху. Для важких авіабомб ця дистанція може сягати близько кілометра.

Прояви акубаротравми можуть бути різними: тимчасова закладеність, дзвін чи шум у вусі. Людина часто відразу відчуває, що щось не так, і може навіть відчути вихід повітря через розрив барабанної перетинки. Іноді ушкодження супроводжується запамороченням.

Від мінно-вибухової травми страждають і діти. Якщо це немовля, яке не може повідомити про свої відчуття, діагностика здійснюється під час ендоскопічного огляду та за допомогою спеціальних методик, що реєструють імпульси — без потреби у відповіді дитини.

Від приглухуватості до загрози втратити слух  назавжди

Олександра Гусакова зазначає, що ураження слухового аналізатора, ймовірно, є у кожного військового — у тій чи іншій мірі. Це одна з найчутливіших до надмірного звуку систем людини, і постійний вплив вибухів майже неминуче залишає слід. «Якщо людина вже перенесла акубаротравму, кожне наступне ураження підсилює ступінь інвалідизації», — наголошує вона.

Акубаротравма впливає на слух на різних рівнях. Найчастіше вибухова хвиля спричиняє розрив барабанної перетинки — болісне, але не завжди незворотне ушкодження. У 60–80% гострих випадків перетинка має здатність самостійно загоїтися. Найактивніша регенерація відбувається протягом першого місяця, але процес може тривати до півроку.

Втім, у 30–40% випадків перфорація не зростається. Це вже прямий шлях до хронічного отиту, і таким пацієнтам потрібна операція. «Якщо розрив не загоюється, виконуємо заміщення тканинами — мембранопластику. Але у військових ми зазвичай не маємо можливості розраховувати на самозагоєння: вони перебувають у нестерильних, запилених умовах фронту, де ризики запалення дуже високі. У цивільних, особливо у дітей, інколи варто почекати — їхні тканини мають більший потенціал для відновлення», — пояснює фахівчиня.

У частині випадків вибухова хвиля спричиняє механічні ушкодження середнього та внутрішнього вуха — наприклад, зміщує або навіть вириває слухові кісточки. Такі травми належать до тяжких і здатні спричинити раптову повну глухоту. Під час реконструктивних операцій ушкоджені кісточки замінюють тефлоновими чи титановими протезами. Повністю слух це не повертає, однак дозволяє суттєво його покращити.

Окрема група — сенсоневральні ураження, коли вибух руйнує чутливі волоскові клітини равлика або волокна слухового нерва. Це найтяжчий рівень акубаротравми, який призводить до стійкої, часто незворотної втрати слуху.

Часто цитують дані, що понад 70% американських військових, які пройшли Афганістан та Ірак, звернулися по компенсацію до уряду через проблеми зі слухом: порушення слуху, шум у вухах, вестибулярні розлади. Також є відома статистика попередніх воєн: інвалідність внаслідок акубаротравми становила 13–14%. Але, з огляду характер нинішньої війни, яку за інтенсивністю вибухів неможливо порівняти ні з якою іншою, наша реальність може бути значно гіршою», — додає Олександра Гусакова.

Масштаб проблеми зі слухом лише починає проявлятися — і ця хвиля буде величезною. Ми звикли помічати видимі травми: втрату кінцівок, опіки. Але люди з пошкодженим слухом залишаються «невидимими». Вони живуть поруч, але страждають мовчки. Постійний вушний шум, який не дає спати й з’їдає силу волі, для них — щоденна реальність. У найважчих випадках він доводить до гострих психічних розладів і навіть до суїцидальних думок. Це серйозна проблема, яку недооцінюють — у нас фактично немає ні системи, ні традиції лікування таких станів, зокрема вушного шуму.

 Дефіцит лікарів 

Отохірурги не без гордості зазначають, що їх спеціалізація — одна з найделікатніших і технічно найвимогливіших у ЛОР-хірургії, адже передбачає роботу з мікроструктурами. До війни отохірургів, “нішевих” фахівців, які виконували цю делікатну та філіграну роботу було небагато, але їх зусиль вистачало, адже складних пацієнтів теж було обмежена кількість. 

З початком повномасштабного вторгнення ситуація докорінно змінилася: кожен отохірург в Україні має довгі черги очікування. Один хірург за день може виконати дві–три такі операції — залежно від анестезіологічного забезпечення. Пані Гусакова каже, що зараз черга на операцію до неї розписана до січня–лютого. У середньому за рік вона оперує близько 180 військових, а за час повномасштабного вторгнення — приблизно 400–500 людей.

Загалом же за рік у відділенні мікрохірургії ЛОР-органів Запорізької обласної клінічної лікарні проводять майже 600 операцій пацієнтам з діагнозом “акубаротравма”.                   

Під час отохірургічної операції в обласній клінічній лікарні Запоріжжя

Збільшення кількості таких фахівців як Олександра Гусакова критично необхідно, але, на жаль, швидко цього не станеться, адже щоби опанувати цю медичну дисципліну, потрібні роки навчання. Але немає сумніву, що починати цей довгий шлях потрібно вже зараз. 

«Це велика повсякденна робота — готувати таких фахівців, але ми мусимо йти цим шляхом, яким би складним та довгим він не був, адже потреба в отохірургах дуже висока. «Крім того, ми бачимо свою роль і в тому, щоб передавати міжнародним колегам новий досвід, набутий внаслідок цієї трагічної війни. Те, що ще недавно описували в підручниках на основі даних попередніх локальних чи світових війн, сьогодні має зовсім інші прояви — і ми вже напрацювали власні, актуальні протоколи лікування», — зазначає Олександра Гусакова.

Обладнання, якого не вистачає

Лікарі визнають, що сучасного обладнання не вистачає на всіх рівнях лікування акубаротравми: як на етапі діагностики та постдіагностики, так і при хірургічному лікуванні гострої фази. По-перше, необхідний спеціалізований отохірургічний мікроскоп — не оглядовий, як часто плутають, а саме хірургічний, який забезпечує чітку візуалізацію мікроструктур середнього та внутрішнього вуха потрібну для точного й безпечного виконання втручання. По-друге, потрібен хірургічний інструментарій, зокрема сучасна бор-система. По-третє, обладнання для діагностики - це аудіометри, тимпанометри, КСВП для обстеження дитини.

«Це все дуже коштовно і зараз держава не може виділяти на це достатньо грошей. Тому ми щиро вдячні благодійному фонду “Українські брокери без кордонів” та фундації GlobalGiving за сучасну бор-систему з розхідниками, яка дозволяє робити операції менш травматичними, а також за тимпанометр — прилад, що показує, як рухається барабанна перетинка і як працює середнє вухо. Він помітно підсилив діагностичні можливості нашого кабінету сурдології».

Хірургічна бор-система — це високоточне обладнання, що забезпечує мінімальну інвазивність та точну обробку кісткової й хрящової тканини.

Обстеження пацієнта з акубаротравмою за допомогою тимпанометра

Перевірка слуху в шумозахисній аудіометричній кабіні

Запорізька школа отохірургії

У Запоріжжі потужна школа отохірургії, ще з 1986 року. Пані Олександра – представниця запорізької отохірургічної школи, зачинателем якої був її батько – Олександр Дмитрович Гусаков. 1986 року він заснував Центр мікрохірургії вуха на базі відділення Запорізької обласної лікарні і розробив багато хірургічних методик. Він також сконструював набір хірургічних інструментів, які свого часу були виготовленні по замовленню на одному із заводів Запоріжжя.

Зараз в лікарні теж великий наплив пацієнтів, хоч від хірургічних кабінетів до нуля тільки 25 кілометрів. 

Медична команда відділення мікрохірургії ЛОР-органів Запорізької обласної клінічної лікарні

Пані Гусакова зізнається, що коли після операції в людей повертається слух, вони приходять і дякують. «Мені приємно. Військові часто передають один одному інформацію про “ту лікарку, яка оперувала”. Вони між собою називають мене професоркою. Хоча я не професорка, але вони так говорять», — усміхається вона.

«То виходить, у вас є свій позивний?»

«Можна і так сказати», — жартує лікарка. 

На запитання, чи не втомилася вона, Олександра Гусакова відповідає: «Це наш обов’язок — щонайменше. А по-друге, дуже хочеться, щоб люди менше страждали. У порівнянні з іншими мінно-вибуховими травмами розрив барабанної перетинки часто вважають легким пораненням, але він завдає людині колосального дискомфорту. Погіршення слуху — це вже певна форма соціальної ізоляції, психоемоційні наслідки. А для військових, які повертаються на поле бою, — ще й додатковий фактор небезпеки. Втрата слуху — це інвалідність і трагедія, з якою потрібно боротися всіма можливими методами».