Досвід активісток із Запоріжжя: чому варто боротися за свої права тут і зараз

Ми обговорили із запорізькими активістками й експертками, як зробити так, щоб голоси жінок почули. З’ясували, що робити самим жінкам, аби під час війни більше залучатися до громади та впливати на прийняття рішень на місцях. 

Жінки у воєнний час: потреби, виклики та самоусунення

Під час війни на плечі жінок лягло ще більше обов’язків, ніж раніше. Частина чоловіків на війні, а отже доводиться розраховувати лише на себе: важче працювати, піклуватися про дітей під час обстрілів й повітряних тривог. А ще дбати про батьків та хворих родичів без підтримки чоловіка. Разом з тим, війна суттєво вплинула саме на жінок та дівчат. Понад 14 млн осіб вимушено покинули свої домівки від початку повномасштабного вторгнення. Понад половина (57,3 %) всіх переселенців — жінки. Більшість постраждалих від сексуального насильства під час війни (72% тих, хто звертався до правоохоронних органів) — також жінки.  

І хоча жінки відіграють ключову роль забезпеченні миру і подальшому відновленні країни (на чому наголошують ООН у резолюції 1325 «Жінки, мир, безпека»), вони досі не достатньо залучені до планування та прийняття рішень. Про це свідчить останнє дослідження ООН про потреби України на відновлення та відбудову.

Жінки мають особливі потреби і пріоритети під час війни та післявоєнного відновлення країни: безпека, захист від гендерно зумовленого насилля та економічного тиску в родині, можливість навчатися і здобувати нові професії тощо.

Марія Дмитрієва, гендерна експертка центру «Розвиток демократії» переконана: щоб у молодих жінок було відчуття важливості для своєї громади, під час ухвалень рішень вони мають озвучувати власні інтереси. Але найважливіше — щоб інша сторона не сприймала це вороже чи з насмішкою. Адже ігнорування потреб призводить до того, що люди не бачать свого майбутнього в цій громаді й самоусуваються. 

«Якщо ми хочемо, щоб молоді жінки лишалися у громаді — у них має бути змога озвучувати свої потреби й мати вплив на ухвалення рішень. Чим більше людей у громаді мають голос, тим більше шансів, що обмежені ресурси цієї громади справедливо розподілять між усіма ними», – розповідає Марія.

Лідерство та сила: як молоді жінки змінюють громадські просторі у Запоріжжі

Брак гендерного балансу при прийнятті рішень негативно впливає як на самих жінок, так і на розвиток регіонів. Адже гендерний баланс – це запорука економічного розвитку та соціальної стабільності. За результатами дослідження ООН, молоді люди вважають, що для них у регіонах не достатньо можливостей. Існують проблеми з робочими місцями, складно отримати нову спеціальність та освіту. 

Кароліна Мішель Макайя, громадська активістка, Фото надане героїнею

Кароліна Мішель Макайя – молода активістка, урбаністка та архітекторка родом із Донецька. Вона вміє об’єднувати людей у проєкти й завдяки лідерським якостям та проактивному мисленню надихає молодь на зміни. Їй трішки за 20 років і вона вже має у своєму портфоліо проєктування та розробку концепції Громадського центру для переселенців у Запоріжжі, проведену й організовану серію воркшопів з урбаністики та низку грантів й дипломів. Наразі вона стажується в архітектурному бюро і здобуває вищу освіту. 

Дівчина переїхала до Запоріжжя разом із родиною ще у 2014, коли перші вибухи пролунали у її рідному місті. Тоді мама Олена разом із Кароліною Мішель та двома її молодшими братами вирішила переїхати трохи далі від лінії розмежування, до Запоріжжя, де народилась і виросла. 

«Ми були звичайною родиною — мама швачка, тато працював на заводі. Мені дуже подобалося жити у Донецьку, бо там на початку 2010-х мені було безпечно, а на задньому дворі нашого будинку вже були контейнери для сортування сміття. Ми були хоч звичайні, але активні – особливо моя мама. Вона організовувала акції для збору коштів та займалися волонтерством, а згодом ми самі стали бенефіціарами гуманітарної допомоги, коли втратили все через війну», – розповідає Кароліна Мішель. 

Вона переконана: на її активну позицію вплинула родина й оточення. Адже найближчі люди не боялися брати на себе відповідальність та змінювати світ на краще.

Кароліна Мішель розповідає, що її перший проєкт був у лютому 2017 року. Тоді тривали важкі бої за Авдіївку. В школі анонсували конкурс на найкращий волонтерський проєкт, і дівчина запропонувала команді зібрати гуманітарну допомогу для військових та цивільних. Батьки також включилися у процес. Вони видрукувати оголошення про збір і розвішали по школі. Активізували директора та вчителів, а ті передали інформацію батькам інших дітей. Люди почали активно доєднуватися — хтось приносив одяг, хтось закрутки, хтось засоби для гігієни. 

«У директора була велика машина “мінівен”. За тиждень ми назбирали стільки гуманітарки, що довелося двічі возити це все зі школи до Червоного Хреста», – згадує свій перший проєкт Мішель. Це був досвід зарадності — дівчина зрозуміла, що може щось змінити. І це вплинуло на її ставлення до життя.  

«Я тоді зрозуміла, що ніхто не має приходити з чарівною паличкою і робити все за тебе. Можна встати й зробити це самій – суботник, якщо не подобається неприбрана ділянка. Можна зробити лавку у своєму дворі, якщо вона тобі потрібна. Світ стає прекраснішим, коли працюєш своїми руками», – ділиться враженнями дівчина. 

Відтоді Кароліна Мішель активно займається громадською діяльністю: сьогодні вона членкиня консультаційної ради ВПО у Запоріжжі, торік організувала серію архітектурних воркшопів. 

Протягом пів року щовихідних молодь Запоріжжя збиралася і працювала над створенням нової ділянки: проводила обстеження території, досліджувала пасажиропотік, робила креслення. Згодом вдалось залучити і викладачів(-ок) і професійних інженерів(-ок), загалом витратили 6 тонн дерева, створили новий громадський простір, який і сьогодні покращує життя місцевої спільноти. Для молоді, за словами Кароліни Мішель, важливо мати локацію, де можна зустрітися, поспілкуватися, провести час.

Згодом з цього виросла організація “Urbanization”, в межах якої вони з колегами та колежанками проводять лекції та допомагають створювати зручне міське середовище. Адже урбаністика — це напрям, який включає і створення безпечного, комфортного публічного простору, і покращення транспорту та доступності для людей різних категорій.

«Саме зараз у нас є можливість відновити місто і щось змінити. Зараз у Запоріжжі багато ВПО, багато хто переїхав з Мелітополя і скоріше за все лишиться тут. Вони створюють щось нове для себе і пробують себе в чомусь новому – як у професії, так і в громадській діяльності. Люди вступають в університети. Також сюди приїжджають військові й проходять лікування. І мене непокоїть, що біля лікарень нема інфраструктури. Люди бачать сіре місто з вікна. І хотілося б, щоб в них залишалося добре враження від міста», – каже Кароліна Мішель.

Молодим активісткам Кароліна Мішель радить пробувати себе в громадській діяльності, адже саме так можна пропонувати нові ідеї для міста і говорити про свої потреби. Створити спільні проєкти, отримати роботу та проявити себе. Та з чого почати? Дівчина поділилася 5 порадами для початківців:

• Почніть з волонтерства: адже саме там ви отримаєте досвід змін, який допоможе вам відчути силу. Важливі проєкти роблять такі самі люди, як ви самі.
• Важливо відвідувати події та знайомитися з новими людьми, які поділяють ваші цінності. Так ви можете знайти однодумців, з якими у майбутньому створите спільний проєкт. 
• Не бійтеся подаватися на гранти. Наразі є велика кількість програм для переселенців і не тільки: можна прописувати ідеї для власного бізнесу або ті, які принесуть зміни у ваше середовище.
• Намагайтеся думати не про перешкоди, які можуть виникнути на шляху (де взяти фарбу, щоб пофарбувати лавку?). Фокусуйтеся на результаті — що ви отримаєте в кінці, і як класно зміните ситуацію?
• Приділяйте увагу неформальній освіті – шукайте курси, події, проєкти. Ті, де ви можете спробувати зробити щось своїми руками. Отримати практичні знання – швидко і якісно.

Фриланс для всіх: як навчання робить жінок незалежними 

Більшість зареєстрованих в країні безробітних (74%) — жінки. А ті, що працюють, заробляють на 18,6 відсотка менше, ніж чоловіки за аналогічну роботу. Марія Дмитрієва, експертка з питань гендеру й прав жінок, розповідає, що одна з перешкод, які стоять перед жінками — це брак безпечного громадського транспорту у вечірній час і можливості з кимось лишити дитину, поки жінка відвідує подію, навчається чи працює. 

Її слова підтверджує і Тетяна Однорог, Голова правління Центру освіти дорослих «Перший» (ЦОД). Спілка почала свою роботу в Мелітополі ще у 2018 році, але з початком повномасштабної війни команда переїхала до Запоріжжя. Їхня філософія полягає в тому, що навчатися потрібно все життя. Тому центр розробляє та впроваджує актуальні освітні програми для дорослого населення.

Тетяна Однорог, Голова правління Центру освіти дорослих Перший», Фото з Facebook-сторінки Центру

За словами Тетяни, 95% учасників та учасниць курсів — це жінки. Вони часто хочуть отримати таку професію, яка допоможе їм працювати на фрилансі, тобто самим на себе. Причина — нема з ким лишити дітей, адже в місті майже відсутня офлайн-освіта через обстріли й тривоги. Тому їм важливий вільний графік та незалежність. На сьогодні в ЦОД популярні курси масажу, бо на масаж, особливо реабілітаційний, є великий попит. Також жінки цікавляться кондитерськими курсами, вчаться робити улюблені для багатьох торти Бенто та шити одяг — як для людей, так і для домашніх улюбленців. 

«Коли жінки приходять на курси, ми з часом починаємо бачити, як у них відбуваються зміни. Як змінюються їхні сторінки в соцмережах, самопрезентація. Вони бачать, що не поодинокі. Вони відкривають свій бізнес, кооперуються», — розповідає Тетяна Однорог.

Команда Центру освіти для дорослих «Перший», Фото з Facebook-сторінки Центру

В організації нещодавно запустили проєкт для жінок «Фриланс – твій шлях до успіху. Будь незалежна та впевнена!». В його межах допомагають учасницям, що навчалась або завершують навчання за професіями «кухарка», «кондитерка» чи «барменка», розвинути свою бізнес-ідею та попрацювати над брендом. 

Тут навчаються жінки з усієї країни: Слов’янська, Кривого Рогу, Києва, Кам’янця-Подільського, Львівської та Полтавської областей. Хтось ще вчиться в коледжі, але вже готує торти на замовлення і хоче масштабувати свою справу. Деякі жінки перебувають у декретній відпустці й планують так організувати свою фриланс-роботу після неї, щоб усе встигати. Серед жінок є ті, хто мріє відкрити кав’ярню, свій салон чи магазин копченостей. Об’єднує їх всіх бажання навчитися просувати свої послуги в мережі, працювати на себе і бути незалежними.

Тетяна вважає, що роль жінок у відбудові країни — ключова. Адже саме їм доведеться проявити стійкість та велику силу, щоби підтримувати чоловіків, які повернуться з війни. Займатися відбудовою економіки та допомогти ветеранам та ветеранкам реабілітуватися та інтегруватися у цивільне життя. Тож уже сьогодні жінкам потрібна підтримка. 

Що можна зробити, якщо ви тільки на шляху до пошуку роботи? Якщо хочете працювати самі на себе? Якщо все ще не можете почати діяти: виїхати з прифронтового регіону, адаптуватися на новому місці чи знайти нове оточення? 

Якщо ви все ще в кризовому стані, Тетяна радить не боятися звертатися до психологів. На сьогодні люди вже починають розуміти, що робота з психотерапевтом чи психотерапевткою — це норма. Є гарячі лінії та безплатні сесії для переселенок та переселенців. 

Наприклад, Запорізький обласний центр соціально-психологічної допомоги на вулиці Північнокільцевій 22 проводить групи психологічної підтримки. Також Міжнародна організація з міграції (МОМ) має безплатну гарячу лінію психологічної підтримки (0-800-211-444). Більше потрібних контактів можна знайти на сайті запорізького центру.

По-друге, варто робити маленькі кроки до змін. Завжди можна спробувати прийти на курси в ЦОД, опанувати нову діяльність, завести нове хобі та зустріти нових людей. Для цього у місті є багато можливостей. Головне — не боятися зробити ці кроки назустріч змінам.

Партнерська публікація

Ця стаття створена ГО «Інтерньюз-Україна» в межах проєкту «Зміцнення потенціалу молодіжних та жіночих ОГС у розбудові та підтримці миру», що реалізується у співпраці зі структурою ООН Жінки в Україні за фінансової підтримки Уряду Норвегії.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам і не обов’язково відображають погляди Уряду Норвегії, ООН Жінки, Організації Об’єднаних Націй та будь-яких пов’язаних із нею організацій. Відповідальність за зміст несуть виключно автори цієї статті.