«Надихають хлопці, які за нас воюють»: історія дівчини з Енергодару, яка відновила у Запоріжжі роботу майстерні подарунків з дерева

Яна Завгородня в Енергодарі мала власну майстерню з виготовлення подарунків та сувенірів з дерева. Провівши півроку в окупації, вона виїхала з міста разом з чоловіком, і їм вдалось відновити роботу майстерні "Занозко" вже у Запоріжжі.

Про те, що допомогло відкрити власну справу в новому місті, Яна розповіла 061.

Невеличку майстерню в Енергодарі Яна запустила в 2016 році. Паралельно вона працювала у дитячому центрі, а виготовлення сувенірів з дерева спочатку було в якості хобі. Поступово з’явились замовлення, дівчина зареєструвала ФОП, переобладнала під майстерню гараж, взяла помічника і стала виготовляти сувеніри під замовлення на свята. Це дерев’яні органайзери для канцелярії, дитячі набори для розмальовок, блокноти, брелки, ручки, олівці і лінійки з індивідуальними написами, новорічні прикраси, декор для весіль, фотосесій, фоторамки.

Перед повномасштабним вторгненням Яна мала багато замовлень до 8 березня і люди вже почали замовляти подарунки для випускних у школах і садочках. 22 лютого 2022 року для цих замовлень майстерня отримала партію фанери.

- Я 24 лютого написала всім і запитала: «Робимо чи не робимо?», але всі сказали – робимо, ми все заберемо, гроші наперед. Ці люди забрали все. Не скажу, що це приносило якийсь дохід, але тримало «кукуху» в ті часи, - згадує Яна.

В окупованому місті Яна не могла відправляти замовлення клієнтам, які були по всій країні. Вона каже, що деякі замовляли сувеніри і писали, що заберуть їх вже після перемоги, але хотіли оплатити їх, щоб підтримати майстерню. В серпні 2022 року Яна з чоловіком, який працював на Запорізькій атомній електростанції, виїхали з окупованого росіянами Енергодару.

В Запоріжжі вони відновили роботу майстерні «Занозко», яка стала сімейним бізнесом, адже чоловік Яни тепер допомагає їй в усіх виробничих процесах. Буквально через тиждень після виїзду з окупації вони придбали фрезерний станок, який власник дуже дешево продавав, бо їхав за кордон. Він же запропонував родині приміщення для оренди майстерні в Запоріжжі.

- Коли я запостила, що я вихала і працюю, мені написала дівчина з Харкова. Їй нічого не треба було, але вона хотіла щось замовити або просто мені гроші відправити, щоб мене підтримати. Це дало стільки сил тоді, що люди в тебе вірять, довіряють, - розповідає Яна.

Восени 2022 року вона пройшла курс в школі підприємництва в центрі «Я Маріуполь» і отримала грант у розмірі 1,5 тисяч євро. За ці кошти дівчина придбала ноутбук та оновила «начинку» для станка.

Шукає клієнтів Яна через свою сторінку в Інстаграмі та завдяки відгукам замовників.

- Є люди, які порекомендували нас на своїх фірмах, щоб ми робили корпоративні подарунки. І навіть зараз деякі фірми обирають бізнеси з якоюсь такою історію як у нас, які виїхали. Одна IT-фірма в Києві до наших подарунків приклала листівку з нашою історією, що їх компанія підтримуючи бізнес, підтримує людей з окупації, для них це було важливо, - каже дівчина.

Сувеніри майстерні «Занозко» відправляють не лише по Україні, а й за кордон.

Серед замовлень, які запам’ятались найбільше – виготовлення таблички в пам'ять про загиблого військового.

- Замовниця запитала чи можна зробити табличку на дерево пам’яті, це мала бути табличка А4 і гравірований текст. Коли вона прислала текст, я зрозуміла, що вони роблять алею і це дерево пам’яті її загиблому чоловіку. На кожному дереві цієї алеї вішають табличку про цю людину, де вона служила, де вона загинула. Звісно, за це замовлення я грошей не взяла. Дівчина потім мені дзвонила, плакала, що їй дуже щемко за це. Коли я оформлювала декларацію для відправлення замовлення, то побачила, що у них в селищі «Нова пошта» розташована на вулиці, яка вже названа ім’ям її чоловіка. Я заливалась сльозами… - згадує дівчина.

Після роботи в майстерні Яна щодня ходить плести маскувальні сітки для військових, проводить розіграші серед підписників для закупівлі тканини. Вона каже, що саме українські захисники надихають її працювати та не опускати руки.

- Саме наші хлопці і надихають, які за нас воюють. З вірою в перемогу і працюємо. Я все думаю, коли ж ми дома в Енергодарі поставимо ще й цей станок, бо ми дуже хочемо додому, - ділиться наостанок Яна.