«В мене взагалі відсутнє таке поняття – «свої люди» і «чужі люди»: перше велике інтерв'ю очільника Запорізької обласної прокуратури

Сергій Спільник вже майже 25 років працює в органах прокуратури.  В квітні 2023 року він очолив Запорізьку обласну прокуратуру після звільнення Віктора Приходька. В першому великому інтерв’ю Спільник розказав, як отримав цю посаду, які зміни відбулися в структурі прокуратури з початку повномасштабної війни, які злочини проти дітей фіксують в окупації, чи справедливим є вирок для Балицького, а також хто має притягати до відповідальності російських злочинців.

Частина запорізького суспільства з кожним новим призначенням керівника обласної прокуратури обурювалася, що це не місцева людина, їм потрібно більше часу, щоб дізнатися про проблеми в регіоні, оцінити політичний контекст, познайомитися з елітами. Якщо ми правильно зрозуміли, то ви більшу частину життя пропрацювали в Запорізькій області. Ви народилися тут?

Так. Я сам народився в місті Запоріжжя. Тут навчався, закінчив Запорізький державний університет за спеціальністю «правознавство». Свій трудовий шлях в органах прокуратури розпочав у 1998 році з посади слідчого прокуратури району, потім був призначений старшим слідчим по особливо важливим справам міської прокуратури. Я розслідував всі категорії злочинів: посадові, зґвалтування, вбивства, в тому числі з особливою жорстокістю. На той момент ще діяла так звана «розстрільна» стаття. Стратить за цими кримінальними справами нікого не стратили, а от довічне позбавлення волі за наслідками мого розслідування злочинці отримали.

Пізніше перейшов на наглядову діяльність за органами внутрішніх справ. У 2004 році, а мені було тоді 27 років, був призначений прокурором Василівського району. Врешті-решт на цю посаду я двічі призначався — пережив всі важливі перевірки після першої «прокурорської п’ятирічки» і був рекомендований на другий термін. З 2010 року я десять років працював в апараті обласної прокуратури. В 2020 році був призначений заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури. У Дніпрі я пропрацював 2,5 роки, а у квітні 2023 року повернувся у рідне місто та очолив Запорізьку обласну прокуратуру.  До речі, в мене 3 вересня буде ювілей в 25 років, як я працюю в органах прокуратури.

Наскільки ви було морально готові, аби зайняти це крісло зараз, у військовий час, з урахуванням того що 75% території окуповано? Чи були якісь сумніви?

Жодних сумнів не було, але було розуміння підвищеної відповідальності, необхідності виправдання довіри. Я дуже відповідальна особа, і у першу чергу, що найважливіше — перед собою. Я для себе вирішив, що одразу повинен показати реальний результат. У зв'язку з тим, що майже 75% території, як вже вірно зазначено, окуповано, існує ймовірність того, що можливо мені не все вдасться, тому що не та економічна ситуація, хтось втік, не все працює. Між тим для себе я вирішив, «якщо не я — то хто?», а отже просто потрібно працювати у руслі викликів суспільства та реалій сьогодення. Я знаю область, знаю людей, знаю колектив. У своєму вітальному слові, коли мене представляв колективу і громаді заступник очільника Офісу Генерального прокурора, я сказав, що мені не потрібно вивчати колектив, людей, територію. Я вважаю, що можна відразу почати працювати на повну, як це повинно бути.  І дійсно, я тут вдома, всі мене знають, я всіх знаю, і мені дуже комфортно в цьому плані.

Розкажіть нам секрет, як взагалі відбуваються призначення такого рівня. Чи є якийсь конкурс, чи це співбесіди, чи немає ні того, ні іншого, а в Офісі Генпрокурора просто є папки з кандидатами?

Це взагалі дуже складно. Моє призначення проходило в декілька етапів. Спочатку були бесіди, неодноразові, з декількома посадовими особами за напрямками прокурорської діяльності, потім з питань внутрішньої безпеки, з інших питань, наприклад, рівень інтелектуальної зрілості тощо.  Потім я проходив поліграф. До речі, для мене це вперше і це дуже цікава процедура з наукової точки зору. Ну і звісно, потім вже остаточно була співбесіда з Генеральним прокурором 

Щоб ви розуміли, мені не було відомо, на яку саме посаду розглядається моя кандидатура. Спочатку йде відбір, чи гідна особа взагалі обійняти посаду такого рівня. Генеральний прокурор задавав безліч питань по Дніпропетровській області, по тим напрямкам, за якими я організовував роботу. Фактично я презентував карту діяльності, розповів про оперативну обстановку, що ми робимо, що вже було зроблено. Потім він мене спитав: «А що ви знаєте про Запоріжжя?». Ми поспілкувалися про владу, про місцевість, про людей, етнічну складову, про колектив Запорізької обласної прокуратури. Він дуже ґрунтовно підійшов до співбесіди, сам генерував питання. Наприкінці сказав, що поміркує і прийме рішення.

На наступний день мене знову запросили і спитали, чи згоден я повернутися до Запоріжжя, щоб очолити обласну прокуратуру. Я сказав, що звичайно готовий, якщо мені це довірять. Дружина моя, правда, не дуже зраділа цій новині, але вона завжди підтримує мій вибір, яким би він не був.

А були взагалі думки про те, що «куди завгодно, тільки не Запоріжжя»?

Ні, в мене такого не було. Я достеменно розумію всю складність ситуації, що є на сьогодні в регіоні, але ховатись від труднощів — це не моя історія. Залишати свою рідну землю в складні часи, в умовах війни — це не державницька позиція!

Зазвичай, кожен новий керівник прокуратури він робить якісь кадрові перестановки найближчого оточення. У вас наразі склад заступників не змінився з попереднього керівника. Все ще попереду чи вам комфортно працювати з існуючою командою?

Дивіться, в мене взагалі відсутнє таке поняття – «свої люди» і «чужі люди». Це не перша моя серйозна адміністративна посада і я завжди намагався працювати з тими людьми, які на цей час опинилися в цьому колективі. Інше питання, коли хтось не може, не хоче, мене не чує, не розуміє, хто не здатний якось трансформуватися, працювати над собою.

Для мене важливо, щоб всі виконували свою роботу. Це не моя приватна контора, не приватна прокуратура. Всі люди, які працюють, вони всі «мої». Я за всіх відповідаю. Звичайно, ми різні, маємо свій темперамент. Потрібно вивчити і знати людину, бачити, відчувати, яку ділянку роботи їй можна доручити, щоб вона змогла себе по максимуму розкрити. 

З цього приводу в мене є історія з життя. Коли я працював тут начальником управління,так сталося, що в одному з відділів залишилися на місці тільки дві особи, бо всі інші захворіли. Хочу зауважити, що об’єм роботи при цьому у нас не змінився. Як завжди потрібно готувати багато документів, складати доповіді на генерального прокурора, відповіді на звернення і багато всього іншого. Пам’ятаю, що кожного дня я підписував десь до 30 змістовних документів, які готували ці двоє.

Командою в три особи ми пропрацювали більше тижня і я був вражений, що вони з усім впоралися, хоча було важко, і можливо інколи не ідеально. Цих двох працівників я побачив з іншого боку. Тепер я розумію, що подібні ситуації часто розкривають прихований потенціал людей і допомагають будувати сильні команди.

Це до чого я кажу? Інколи в певних обставинах людина здатна мобілізуватися і видати такий результат, що ніхто навіть і уявити не міг. Тому треба кожному давати шанс себе проявити.

У зв’язку з повномасштабним вторгненням, як змінилася штатна чисельність в органах прокуратури? Чи відчуваєте ви нестачу кадрів?

Фактично штат в чисельному показнику взагалі не змінився. Як було за штатним розкладом 403 прокурора, так і залишилося. З них 130 посад — це апарат обласної прокуратури, решта — окружні. Але звісно, військова агресія спонукала дещо переглянути структуру, тому з початком воєнних дій створено спеціальний відділ протидії злочинам в умовах збройного конфлікту. Для його наповнення ми перерозподілили людей тих підрозділів, які зараз, під час війни, не такі завантажені.

Звичайно, що є брак людей. Наразі у нас до 35% вакансій. Маємо фактично 128 вакантних посад прокурорів, з яких 112 — в окружних прокуратурах, 19 —  в апараті.

А що сталося з окружними прокуратурами в області, наприклад, Бердянська, Мелітопольська та інші, їх розформували?

Ні, ні, ні, в жодному разі. З початком повномасштабного вторгнення з великими зусиллями, але зробили евакуацію і всі ці окружні прокуратури знаходяться у Запоріжжі. Окружні прокуратури Запоріжжя так би мовити, потіснилися, і, наприклад, наразі в їх будівлях розмістились одночасно ще дві, або подекуди і три прокуратури. І там сидять по чотири і більше особи в кабінеті, де раніше сиділа одна, дві людини. Важко, але в таких умовах і працюють. Але я чесно скажу, що це негативно не вплинуло на результати роботи, про які не соромно повідомляти суспільству та доповідати керівництву Офісу Генерального прокурора.

А як саме змінилася робота? Стало більше навантаження?

У нас зараз два основних відділи, які зайняті безпосередньо воєнними злочинами — це відділ нагляду за регіональним органом Служби безпеки і відділ протидії злочинам в умовах війни, про який раніше я вже розповідав. Для розуміння «відділ війни» здійснює процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях за фактами порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 Кримінального кодексу України), а відділ, який наглядає за Службою безпеки — це в першу чергу злочини проти основ національної безпеки України. Ми фактично одні з лідерів в державі з розслідування і скерування до суду обвинувальних актів у кримінальних провадженнях цієї категорії.

У відділі протидії злочинам в умовах війни працюють хлопці, які дуже віддані своїй справі, патріотичні. Вони після кожного «прильоту» виїжджають на місце пригоди, працюють на рівні зі Службою безпеки, Національною поліцією, з мінерами, з ДСНС-ками.  Незважаючи на велике навантаження та ризики, ми справляємось.

Наразі відділ по нагляду за СБУ, де по штату працює 5 людей, ми посилили працівниками відрядженими з окружних прокуратур, територія яких наразі у тимчасовій окупації. Але все одно дуже важко. Наприклад, на 1 січня 2022 року працівник цього відділу був процесуальним керівником у 50 кримінальних провадженнях, а зараз його навантаження збільшилося до 250, тобто в 5 раз(!) А це ж не просто сидіти і вичитувати матеріали провадження, перегортаючи сторінки, потрібно ще й досконально підтримати публічне обвинувачення. Вони кожен день, зранку до ночі ледве встигають об’їхати районні суди обласного центру.

Зараз у цих двох відділах працює 18-19 прокурорів, які більшість часу проводять не в кабінетах, а на оглядах місця події або в судах.

Нещодавно ми отримали вирок по Балицькому — 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна із забороною займати адміністративні посади. Це, так би мовити, «заочний вирок» по спеціальній процедурі. Я вважаю, вирок серйозний, тут я задоволений.

А чому по Балицькому вирок був саме за колабораційну діяльність, а не, наприклад, ще й держзраду? І чи можна було запросити більший термін — довічне позбавлення волі? Ось нещодавно був прецедент такий з прокурором  Миколаївщини — зрадником Германом…

Балицького судили за колабораційну діяльність та за дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу, а не за державну зраду. По цим статтям ми вимагали максимальний термін. Можемо навіть при вас все звірити. (Сергій Спільник відкриває Кримінальний кодекс України і зачитує покарання за статтею 110 ч. 2  та статтею 111-1 ч. 5).

Ви згадували про прокурора з Миколаєва, то у нього була державна зрада, бо він діючий прокурор на момент вчинення злочину. Це кваліфікується як діяння, умисно вчинене на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності держави, шпигунство, перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, надання допомоги представникам агресора в проведенні підривної діяльності проти України. За цією статтею покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавленням волі з конфіскацією майна.

Тобто до Балицького такого не можна було застосувати?

Не можна. Він знаходився на тимчасово окупованій території, де очолюючи окупаційну владу, організував незаконний "референдум", тим самим шкодив суверенітету. А той суб'єкт, про якого ви питаєте, перебував на офіційній державній роботі, складав присягу, але зрадив на користь агресора.

Але ж він був на момент повномасштабного вторгнення діючим депутатом обласної ради, а до цього не одне скликання нардепом?

Це все є, це характеризує особу, але не впливає на кваліфікацію, і охоплюється саме тією статтею, яку я вам зачитав і за якою Балицького засуджено. На щастя, в нього не було доступу до секретної інформації. Я впевнений, що він отримав заслужений і суворий вирок, але це ще місцевий суд виніс, і оскільки в нього є адвокат, то я вважаю, що він буде писати апеляцію. Це його право, хай пише.

А ви думаєте, що буде апеляція?

Я впевнений, що буде. Тому що він по максимуму отримав. З повною конфіскацією всього майна – бізнес, автівки, домівки, нерухомість. Там у вироку це все є.

На жаль, у Запорізькій області є прецеденти, щодо поліцейських-зрадників, суддів-колаборантів. Чи є у ДБР провадження та чи відомо вам про такі факти серед працівників прокуратури і скільки їх?

Дякувати Богу, але я вважаю це норма, що всі хто давав присягу прокурора, всі виїхали, всі працюють на підконтрольній Україні території. Є у нас 5-7 осіб, які під час воєнної агресії звільнилися з органів прокуратури і залишилися на окупованій території.  У кожного з них на це була своя причина: хтось має батьків похилого віку, у когось діти-інваліди і їх неможливо фізично вивезти. На жаль, я не знаю про їх подальшу долю — працюють вони взагалі десь чи ні, але точно, що ніхто з них активну позицію протиукраїнську не зайняв. Принаймні мені про це нічого невідомо. 

Прокуратура стабільно звітує про вироки суду в провадженнях про державну зраду, колабораційну діяльність. У зв’язку з тим, що там левова частка таких вироків була оголошена заочно без участі обвинувачених, якою ви бачите реальну перспективу таких вироків? Якщо ці люди опиняться на підконтрольній Україні території, ці вироки вони автоматично вступають в силу чи є варіант, коли обвинувачені можуть запросити повторний/новий розгляд?

Процедура оскарження вироків передбачена кримінальним процесуальним законодавством для кожного відносно кого таке судове рішення ухвалено. Встановлено чіткі строки на внесення апеляції, які з поважних причин за клопотанням скаржника можуть бути поновлені судом.

Тому, звісно, кожна особа може сказати, що «я нічого не бачив, нічого не знаю, не приймав участь», тому, будь ласка, йдіть в суд, доводьте свою невинуватість.

Чи можуть притягти до колабораційної діяльності, людей що не займають керівні посади, але працюють в органах окупаційної влади — вчителі, медики, рятувальники?

Це дуже дискусійне питання, але ж дуже своєчасне. Мені таке питання неодноразово задавали, в тому числі, і наші іноземні партнери. Всі ми розуміємо, що людям на тимчасово окупованих територіях треба жити, працювати, годувати сім'ї, дітей, батьків та таке інше. І це не є злочином. Навіть якщо особа отримала російський паспорт, а ми всі знаємо, що їх до цього примушують, це не є злочином.

Якщо особа не робила активних, осмислених дій щодо встановлення, затвердження російської окупаційної влади, вона не буде притягнута до відповідальності і це не злочин, у разі коли вона просто там працювала.

Однак, наприклад, якщо людина пішла працювати вчителькою або директором школи і надала вказівки повністю з бібліотеки забрати україномовні підручники, спалити їх і переробила учбову програму на наступний 2023-2024 рік за російськими стандартами, то тут вже інша справа. Діти — це наше майбутнє і це дуже небезпечно насаджувати цю російську ідеологію неповнолітнім. Я впевнений, що повинні відповідати ті, хто впроваджував окупаційну владу, мав антидержавницькі умисли.

Мабуть вам відома ця остання історія з вбитими підлітками у Бердянську, що сколихнула суспільство. Скільки з початку повномасштабної війну було кримінальних проваджень щодо злочинів проти неповнолітніх на тимчасово окупованій території? Що найскладніше у розслідуванні таких проваджень?

Так, звісно, з перших днів повномасштабного вторгнення і агресії проти України, окупанти вчиняють злочини, в тому числі по відношенню до дітей на території нашого регіону. Це і вбивство, каліцтво, депортація, викрадення, знищення об'єктів інфраструктури (навчальні заклади, лікарні), мілітаризація дітей, колабораційна діяльність, а саме впровадження стандартів освіти РФ, знищення української ідентичності на окупованих територіях. Зараз є майже 150 кримінальних проваджень, а в них майже 300 правопорушень.

Щодо цифр — 55 кримінальних проваджень по знищенню об'єктів інфраструктури, 65 кримінальних проваджень — це саме злочини проти дітей. Зокрема, вбивства, поранення, каліцтва, викрадення. За фактом депортації дітей у нас зареєстровано 5 кримінальних проваджень. Є у нас один випадок, він майже один на всю Україну — це втягнення в озброєний конфлікт, коли неповнолітніх окупанти заставляли облаштовувати пункти своїх блокпостів.

Що стосується кримінального провадження по вбивству двох підлітків з Бердянська, то слідство у ньому триває і перебуває на моєму особистому контролі. На жаль, деталі зараз розповісти не можу, бо існує таємниця слідства. З урахуванням того, що це окупована територія, доволі складно збирати докази, в тому числі допитувати свідків, встановлювати об'єктивну картину і з’ясовувати все на місці.

Загалом дуже складно назвати точну цифру злочинів проти дітей, тому що потерпілі особи, а це батьки, законні представники не завжди звертаються до нас з такими заявами через страх, певні побоювання наслідків, подекуди немає можливості, в тому числі не скрізь працює наш зв’язок.

Розкажіть, яка доля зараз у справі так званого запорізького «смотрящего» Євгена Анісімова. Він де зараз знаходиться?

Всі ті докази, які були зібрані під час досудового розслідування, є в матеріалах кримінального провадження, яке ще розглядається в суді.  Анісімов утримувався у СІЗО, але ж десь за останні пів року, я знаю, що суд у зв'язку з його тривалим попереднім ув’язненням, змінив йому запобіжний захід на заставу у 2 мільйона 147 тисяч гривень.

Так от, на цей час процесуальний керівник, який підтримує публічне обвинувачення, жодних заяв щодо порушень обвинуваченим зобов’язань не робив. Нам не досить принципово, що якась особа просто «сидить», нам важливо, щоб правосуддя перемогло. Доки він ходить в суд, реагує на виклики, то все по закону, а якщо він перестане це робити, то застава повертається в дохід держави, його оголошують у розшук, знаходять, вирішують питання про взяття під варту і все продовжується. Я думаю, він точно не зацікавлений, щоб застава перейшла в дохід держави, а його знову помістили до СІЗО. На сьогодні він ніякого негативного впливу не має, а перебування під вартою — це виключний запобіжний захід, який має застосовуватись у тих випадках, коли інші не можуть забезпечити належну поведінку обвинуваченого та оперативність судочинства. В цьому випадку все по закону.

Як зараз відбувається взаємодія регіональних прокуратур, Запорізької, зокрема, з прокурорами Міжнародного кримінального суду у справах з воєнних злочинів. Скільки таких злочинів зафіксовано по Запоріжжю та Запорізькій області?

Наразі відомості про більше 7 350 епізодів воєнних злочинів внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.  Щодо взаємодії з міжнародним кримінальним судом, то ми не є суб'єктами, які безпосередньо з ним співпрацюють. У нас центральний суб'єкт — це Офіс Генерального прокурора. Ми надаємо їм повну інформацію про нашу поточну діяльність. Деякі наші співробітники їздять на навчання і тренінги спільно з працівниками МКС і міжнародної спільноти, яка нам допомагає, зокрема, представниками ООН, Червоного Хреста і таке інше. На таких заходах ми переважно обмінюємося досвідом, але що стосується надання доказів до МКС — то це лише через Офіс Генерального прокурора. Вони їх збирають, систематизують і готують звіт для представництва МКС. І це стосується всіх воєнних злочинів.

Як ви вважаєте, чи реально притягнути до відповідальності російських злочинців? І який суд маэ розглядати такі злочини – український чи міжнародний?

Я хочу, щоб ви зрозуміли і донесли до наших читачів найголовніше: ми намагаємось нашою командою зафіксувати всі злочини. Інколи навіть це робиться не для того, щоб конкретно когось притягнути до відповідальності, а для того, щоб все було охоплено. Маємо переконання, що коли буде МКС всі ці факти будуть покладені в основу обвинувачення, у тому числі з подальшою виплатою репарацій.

Стосовно другої частини вашого питання, так, МКС повинен цим займатися. Ми щонайменше зацікавлені. Я гадаю, що всі воєнні злочини мають розглядатися в Міжнародному кримінальному суді, щоб ніхто не зміг потім звинуватити нас в упередженому ставленні. Так, це буде дуже довго, згадати хоча б практику з малайзійським «Боїнгом», де майже три роки розглядали справу. Європейці вони дуже прискіпливі, їм потрібно все перевірити і дослідити, бо вони дуже цінують свою доброчесність і кристальність. І це справді дуже важливо.

Ну і хочу завершити словами, що кожен з нас на своєму місці відповідально роблячи свою справу наближає нашу спільну Перемогу! Слава Україні!

“Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.”