Вода у відрах, буржуйки в підвалах: як живе прифронтовий Степногірськ, - ФОТОРЕПОРТАЖ

Степногірськ - селище, яке завжди називали “депресивним” містом, в якому ніколи не було газу, не працювали ліфти і не було підприємства, яке б наповнювали місцевий бюджет. Буквально з перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну це селище ворог обстрілює ледь не щодня. Здавалося, що війна ще більше занурить його у “депресію”, бо до всіх перелічених проблем додались ще й відсутність води та перебої з електрикою.

Чим живе Степногірськ сьогодні - далі в репортажі 061.

“Ми принесли старий матрац з гаража, щоб закрити двері балкону на випадок обстрілів”, - каже місцева мешканка та демонструє на камеру, як затуляє балкон.

Жінка каже, якщо не буде світла, то зимою всі померзнуть і не буде на чому їсти приготувати.

В Степногірську ще з 2004 року електроенергію використовують і для обігріву, і для приготування їжі. Газ в громаду не встигли провести, тож він є лише в балонах. Причому балони ставлять не лише мешканці приватного сектору, а й навіть квартир, хоч і розуміють, що то вкрай небезпечно.

"Ми живемо на лінії розмежування, в нас кожного дня обстріли. Вони, як кажуть, 24 на 7. З 1 березня в нас немає води. Вона привозна: і питна, і технічна. На зимовий час ми поставили ємності і будемо туди завозити воду, аби люди могли набирати, бо свердловини, які є на приватних подвір'ях, замерзнути можуть”, - розповідає секретар Степногірської селищної ради Тетяна Лукашук.

Жінку ми застали на її робочому місці, сьогодні там було досить людно: мешканці приватних будинків прийшли аби написати заяви на отримання безкоштовної паливної сировини.

“В багатоповерхових будинках люди обладнують сховища, а ми надаємо буржуйки. Люди самі заготовляють сировину, обладнують своїми силами сховище", - пояснює посадовиця.

Ворог дістає до Степногірська з різної зброї, в селищі постійно чути то “виходи”, то “прильоти”. Наслідки ворожих обстрілів видно неозброєним оком - побиті будинки, зруйновані дитсадок та школа. Але навіть в цій ситуації депресією тут і не “пахне”: на вулицях все охайно, бігти з міста ті, хто зараз тут залишились, не збираються.

Через відсутність централізованого водопостачання, в місті буквально кожен йде по вулиці з пляшками з водою - набирають у скважинах або у ємностях. Дехто навіть примудрюється прати в пральній машині, заливаючи воду вручну.

“В мене машинка на 8 кг. 19 баклаг на стірку треба”, - говорить Ольга Іванівна. - “Носимо воду. В підвал буржуйку привезли. Ми ще так не жили і нічого не знаємо, як воно буде”.

“50 літрів на день витрачаємо. Відрами носимо. Чи планую їхати? Ні. Якщо всі поїдемо, то мародерство буде і бомбити будуть ще більше, я так думаю. Треба жити вдома. Я нікуди не поїду. Якщо дуже холодно буде в квартирі, то буду зимувати в будинку друга, який виїхав. Там буду топить дровами. На місяць точно вистачить”, - розповідає місцевий мешканець Андрій Левченко.

Через обстріли чимало жителів Степногріська втратили квартири, а разом з ними теплий одяг та речі. Дехто не має грошей аби купити ковдри та куртки. А ще мешканці б’ють на сполох через величезну кількість бродячих собак, які приходять в Степногірськ і з сусідніх розбитих сіл.

“Дуже потрібен корм для тварин. Ми варимо кашу, але вони нас скоро з’їдять. Приходить більше 100 тварин. А ще ліки потрібні. Генератори, насос. В нас є одна скважин на мікрорайон, вона приватна, але людина дозволила користуватись, так ми насос добиваємо вже, а там 80 метрів”, - перелічує місцева мешканка на ім’я Олена.

Жінки показують теплі жилетки, які їм шиють в Запоріжжі на замовлення, говорять, що їхати не будуть, хоч як скрутно не буде, бо немає куди.

В селищі лишається близько 3000 людей, вони вірять, що зможуть пережити зиму, яку всі називають найскладнішою в історію незалежної України та дуже чекають на перемогу.