• Головна
  • Танкісти, які звільнили Чернігівщину, тепер воюють на запорізькому напрямку, - ФОТОРЕПОРТАЖ
12:35, 20 вересня

Танкісти, які звільнили Чернігівщину, тепер воюють на запорізькому напрямку, - ФОТОРЕПОРТАЖ

Танкісти, які звільнили Чернігівщину, тепер воюють на запорізькому напрямку, - ФОТОРЕПОРТАЖ

Танкова бригада, яка на початку війни звільнила Чернігівщину від окупантів, зараз передислокована на запорізький напрямок. Хлопці говорять, що завдають ударів противнику, який намагається прорватися. 

Далі - у репортажі 061. 

“Забобони? Ну, кажуть, що не можна голитися. Вдачу збриваєш говорять. Якщо ми знаємо, що виїзд заплановано, то стараємось екіпажем не голитися”, - говорить з посмішкою на обличчі 28-річний танкіст на ім’я Дмитро. 

Танкісти, які звільнили Чернігівщину, тепер воюють на запорізькому напрямку, - ФОТОРЕПОРТАЖ , фото-1

Він родом із Сумщини, до 2015 року був працівником ювенальної превенції. Говорить, що ніколи б подумати не міг, що буде служити у танкових військах, а нині - гордий, що є танкістом. 

“Для танкіста гарна погода - це рання осінь і пізня весна, коли земля підсохла і опадів немає. Влітку дуже спекотно, всі люки закриті, температура, як у дуже гарній лазні”, - каже військовий. 

Він дадає, що зараз, завдяки сучасним технологіям, зокрема дронам та їхнім операторам, з танків можна стріляти із снайперською точністю. 

“В нас дуже гарні пілоти квадрокоптерів, гарно корегували на відстань близько 10 км. Влучення в ангари, окопи, бліндажі…. Ми зараз переписуємо бойові статути своїми діями. Ми проводимо такі маневри, яких немає в жодних статутах”, - розповідає танкіст. 

Після вдалих виїздів, коли противнику нанесено максимальне вогневе ураження, Дмитро каже, що бойовий дух піднімається дуже. Головним завданням танкіста вважає: нанести вогневий удар і вижити. 

24 лютого він зустрів в смт Гончарівське, коли ворожа армія порушила російсько-український кордон. 

“Наша рота знищила бойові машини, ворожу піхоту і відійшли в Чернігів, де зайняли оборону. Ворог проводив атаки авіацією, скидав бомби”, - розказує співрозмовник. На На початку березня на Чернігівщині український зенітно-ракетний комплекс збив ворожу “Сушку”, яка мала на борту кілька авіабомб. Пілоту вдалось врятуватись. Він заховався в одному з підвалів у приватному секторі. Коли намагався вилізти - його затримав Дмитро з побратимами. Мова йде про льотчика Красноярцева. Якщо загуглити це прізвище, то мережа видась чимало посилань на матеріали, в яких російський військовий розказує, як застрелив цивільного чоловіка, бо той біг з вилами на нього і хотів затримати окупанта. 

Танкісти, які звільнили Чернігівщину, тепер воюють на запорізькому напрямку, - ФОТОРЕПОРТАЖ , фото-2

Найстрашнішим днем (з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну) Дмитро без роздумів вважає день, коли ворог почав штурмувати його рідне місто - Суми. 

“Коли почали штурмувати рідне місто, я розумів, що моя дівчина в поліції працює і вона залишилась там. Вона допомогала цивільним і виконувала свої службові обов’язки. Я вважаю ці люди справжні захисники, бо вони відстояли місто разом з ТрО”, - зізнається Дмитро. 

Сьогодні він понад усе мріє побачити дружину, яка чекає на їхнього первістка.

35-річний командир танку Т-64 Данило також є учасником звільнення Чернігівщини. Він показує свою бойову “Лялю”, яку ремонтував перед самим початком війни. 

“Саме на цій машині я був два роки механіком-водієм. Перед самісінькою війною “Лялю” (танкісти ніколи не називають машини просто танками, а дають їм лагідні імена - ред.) загнали до ремонтного боксу. Буквально півдня роботи залишалось….  24 лютого війна. Не встиг буквально півдня її доробити аби сісти механіком на неї”, - говорить Данило, показуючи свою “Лялю”. 

Він згадує, як під час звільнення Чернігова не вилазили з танків по кілька діб. Зізнається, що коли їм сказали про перемогу на Чернігівщині і Сумщині, то повірили не одразу. 

“Люди виходили до нас, продукти закидали нам прямо в танки…. В середині було відчуття, що ми змогли, бо Чернігів в окупації був і у нас один міст лише залишався Проте, паніки в нас не було”, - пояснює Данило. 

На запорізькому напрямку хлопці також б’ють окупантів, говорять, що до ворожих позицій іноді - трохи більше кілометра. 

“Вони хотіли прорватися, але виїхали наші підрозділи і завдали їм гарного удару, вони відчули… Ми працюємо по ним, а вони - по нам. Ми не даємо їм прорватися. Вони намагаються, але ми виходимо з позицій, даємо вогневі ураження. Ховаємось. Аби нас не бачили”, - пояснює військовий. 

Найстрашнішим днем за час війни Данило називає 27 лютого. Саме в цей день близько 22:00 українські танкісти зайшли в бій з російськими танками та диверсантами. 

“В мене на очах… в прицілі прямо… згорів екіпаж командира 5-ї роти. Я бачив це через приціл. Бачив попадання одне і друге в їхній танк і тоді вони пропали із зв'язку. Ми виходили на них, але вижити не було шансів”, - загадує Данило. 

В тому бою загинув екіпаж 24-річного Максима Білоконя. Указом Президента України № 94/2022 від 2 березня 2022 року старшому лейтенанту Білоконю Максиму Віталійовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 

Військові кажуть, що добре знали весь екіпаж. 

“Важко взяти себе в руки, але ми танкісти. Коли працюєш в танку, то думок немає. Хтось дивитися в приціл, хтось командує екіпажем, хтось є механіком… Є ціль - треба вразити. Інших думок немає”, - додав Данило. 

Вдома на нього з перемогою чекають батьки та двоє дітей.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#танк #танкісти #танкова бригада
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...