Окупанти маніпулюють статусом української мови, розповідаючи фейки про її неповноцінність: пояснюємо, чому це брехня
Один із найпопулярніших кремлівських наративів останніх років – про те, що не існує української державності, а українська мова має вторинний статус щодо російської і, по суті, це лише “сільський діалект”. Роками РФ створює міфи, знецінюючи тисячолітню історію багатомільйонного народу, десятків поколінь зі своєю мовою, звичаями, традиціями (політичними зокрема), культурою, зі своєю армією, церквою та героями.
Під час війни кількість таких маніпуляцій зросла в рази, особливо після путінської заяви про «Украину, которой никогда не было». На каналах окупаційної влади Запорізької області також ширяться повідомлення від колаборантів з мовною істерією. Пропагандисти не можуть змиритися з мовою титульної нації України й поширюють чергові брехні під гаслом "захисту прав російськомовного населення”. «Перевірено.Запоріжжя» розповідає про мовні маніпуляції окупантів та відповідає, чому затвердження національної ідентичності українців є тригером для Росії.
У Telegram-каналі окупаційної влади “Южный Плацдарм” 5 вересня з’явився маніпулятивний допис, де анонімний автор вважає за необхідним розказати, що мають роботи українці у своїй країні з державною мовою.
«Что делать с "украинской мовой"? Исполнять на ней музыкальные произведения? Создавать за российские деньги институт для ее защиты? Запретить ее совсем? - Ни то, ни другое, ни третье! Надо просто прекратить ее навязывать силой и за счёт государства. Прекратить издавать за госсчет учебники мовы, словари и прочее. И тогда мова естественно займет место забавного сельского говора. Каковым она, по справедливости, и является», - говориться в повідомленні.
До тексту прикріплено відео з колаборантом Олексієм Селівановим, якого окупаційна влада призначила спочатку на посаду «заступника керівника МВС по Запорізькій області», але після його скандальногозатримання у справі про розбещення неповнолітньої, російські пропагандисти титрують його вже як «екс-помічника міністра оборони України до 2014 року».
«Язык – это главный маркер украинской идентичности. Задача украинского языка – обосновать отдельность неких украинцев и доказать, что они якобы не русские. Фактически только мовой замыливают глаза русским людям, показывая, что часть этих русских людей, ничем не отличающаяся генетически, внешне, культурно и даже по языку, якобы является отдельным народом. Именно это задача украинского языка. Именно с этой целью его, из сельского диалекта, раздували и превращали в какой-то такой язык, якобы равновеликий русскому – создавали словари, правила, литературу, ставили памятники локальным поэтам, чтобы обосновать отдельность всего украинского (…) Сегодня многие люди думают, что украинский равноценен русскому языку. Чтобы понять, что такое украинская мова достаточно обратиться к нашему родному славянскому языку. На славянском «язык» - это народ, а «мова» на русский язык переводиться как «молвь», от слова молвить. То есть мова – это говор и региональный говор превращается в государственный, только если он насильно навязывается», - сказав на відео колаборант Селіванов.
«Перевірено.Запоріжжя» звернувся до лінгвістки, філологині, старшого викладача кафедри української мови філологічного факультету ЗНУ Оксани Меркулової з проханням розповісти, звідки взялися міфи про вторинність української мови, чому пропагандистів так тригерить питання мови сусідньої держави та яка мова насправді є спорідненою за лексикою до української (спойлер: не російська!).
Є певні російська наративи, які розганяються через конкретних пропагандистів, ЗМІ та «лідерів думок» про те, що є російська мова зі статусом «великої та могутньої», а є українська мова, яка нібито постала з «сільського діалекту» і не може називатися повноцінною. Що можна на це відповісти?
Ці наративи про вторинність української мови стосовно до російської, спрямовані передусім на те, щоби потвердити вторинність українського народу. Вони розганяються, як мінімум, ще з XVIII століття. Російське «наше всьо» в тогочасній науці (був і фізиком, і математиком, і хіміком, і трохи істориком, і оди на честь імператриць писав – словом, на всіх напрямах відзначився) Михайло Ломоносов у філологічних працях неодноразово маніфестував, що «малороссийский диалект» через сусідство з поляками та через те, що вони тривалий час панували над Західною Україною, змішався з польською мовою й від того «зіпсувався». Цю тезу підхопили й інші російські діячі – політики, історики та філологи, і на початку ХІХ століття вона вже сприймалася як незаперечна істина. Імперія поводила себе логічно, насаджуючи на впокорені народи єдину офіційну національну ідеологію (релігію, доктрину) і проводячи деспотичну національну внутрішню політику. І все, що відрізняло частини імперії від центру, мало бути визнане й визнавалося повноцінним, вторинним, другорядним.
Російська імперія розпалася понад століття тому, на її місце прийшла імперія радянська, котра, по суті, була трансформацією російської. І в цій новій імперській модифікації продовжувалася політика упослідження народів СРСР та їх культурного обличчя. Російська мова була престижною мовою у всіх 15 республіках: не знаючи російської, ніхто не міг навіть влаштуватися на роботу, а вчителям-русистам існувала надбавка до заробітної плати за престижність. Але якщо неслов’янські (латиська, литовська, естонська, вірменська, грузинська, румунська тощо) мови республік були, так би мовити, бодай якимось чином захищені своїм походженням і абсолютною відмінністю від російської, то найбільше дісталося українській та білоруській мовам. Саме ці мови були кваліфіковані як неповноцінні, котрі вийшли з «колиски трьох братніх народів», серед яких найстаршим і найкращим, ясна річ, проголошувався російський народ і вся його культура. І тому 70 років совєцьких і майже 30 років постсовєцьких в Україні лунають думки про велич і винятковість російського народу. Як бачимо, лише сьогодні панівна більшість українців на власні очі побачила цю криваву велич, яка у всій красі оприявнилася на нашій землі з кінця лютого цього року.
Якщо говорити про спорідненість лексики, то яка мова є найближчою до української?
Найближчою до української мови, на думку лінгвістів, є білоруська. І близькими ці мови стали не вчора й навіть не позавчора.
Професор Інституту мовознавства ім.О.Потебні НАН України Григорій Півторак пише у своїй праці: «Мовні контакти української та білоруської мов розпочалися ще в період Київської Русі на базі тісних взаємин протобілоруських племен із полянами та Києвом. Ще сприятливіші умови для таких контактів створилися в XIV — XVII століттях, коли виникла українсько-білорусько-литовська держава — Велике князівство Литовське, у якому державною літературно-писемною мовою була західноруська писемна мова (спільна українсько-білоруська мова в справочинстві, а в усіх інших сферах — старобілоруська на білоруських землях і староукраїнська на українських територіях)».
Костянтин Тищенко, професор КНУ ім.Т.Шевченка, свого часу створив карту мовної близькості європейських мов, у тому числі слов’янських, зокрема, і східнослов’янських. Приміром, за його картою лексичних відстаней, ми бачимо, що між українською та білоруською мовами ця «відстань» становить 16% відмінностей, тоді як від російської українська різниться на 38%. Своїм студентам у таких порівняльних чи зіставних випадках завжди говорю: ці відмінності – не гірше й не краще, вони є доконаним мовним фактом. Причини – власні закони розвитку для кожної мови, різні мовні контакти. Це нормальний процес. Але росіяни упродовж століть використовували й використовують свою мову як інструмент зневаги до мов тих народів, котрі в різний час були упокорені та приборкані імперською політикою.
На вашу думку, чому українська мова (навіть до початку повномасштабної війни) була і досі є таким тригером для російської пропаганди?
До нас у росіян особлива ненависть, оскільки історія формування наших етносів та мов свідчить про те, що українці – аж ніяк не молодшенькі, а, навпаки, старші. Українська мова – не вислід трансформацій польської чи будь-якої іншої мови. Це абсолютно самостійна мова, яка бере свій початок від праслов’янської. Як і російська та білоруська, вона належить до східнослов’янської підгрупи слов’янських мов. Але вона не походить від мови польської чи російської. Так само білоруська не походить від російської, української чи польської, а російська, своєю чергою, не походить від української, білоруської чи польської. Час формування цих мов різний, і це не значить, що котрась із трьох мов гірша за іншу. Проте росіяни, намагаючись приписати собі не свою історію й наклавши оком на києворуський період, вирішили проголосити себе найпершими і найкращими, вивізши до Москви в різні часи чимало українських писемних пам’яток, і сповістити всіх, що це – їхня спадщина. Крадена спадщина, яку нам ще належить повернути. Як ми бачимо сьогодні, вони майстерно і безсоромно крадуть усе: від ікон, літописів, митців у минулі століття до заводів, пральних машин та нижньої білизни в нашому столітті. І, звичайно ж, крадуть території. Крадучи, намагаються знищити власника. Тому й кричать їхні «ЛОМи» та «аналітики», що і народ наш не такий, і мова не та. Підхоплюють це й декотрі наші, коли говорять про те, що російська культура велика, мова суперпрекрасна й забувати про це не треба. Результат цих наративів – і в досить складних «стосунках» із назвами вулиць, наприклад, Пушкіна, Лермонтова в Запоріжжі, у прагненні зберегти російську в школах.
Причина такого побожного ставлення до російського: аж надто довго нас переконували в тому, що російський народ і його культура настільки великі й виняткові, що без них ну ніяк не можна обійтися, а українське – ну це таке собі щось хутірське. І лише гуманітарії-україністи безуспішно намагалися всі ці роки достукатися до тих, хто приймає в державі рішення: припиніть це підросійство! Але голос наш був заслабкий до 2014 року. Після 2014 в когось спрацювала логіка, але далеко не в усіх. Тому наш український народ дуже довго не був готовий усвідомити себе народом повністю самостійним із власною багатющою культурою, із мовою, яка не є зіпсованим варіантом якоїсь іншої мови, а має свою тисячолітню історію.
Проєкт реалізується ГО "Інститут масової інформації" та 061.ua і фінансується Фондом Thomson Reuters у межах програми підтримки незалежних ЗМІ в країнах Східного партнерства за підтримки Міністерства закордонних справ і в справах Співдружності націй Великої Британії.