• Головна
  • «Страшно, коли будинки складаються на твоїх очах»: історія волонтерської організації з Маріуполя, що переїхала до Запоріжжя
13:30, 25 квітня

«Страшно, коли будинки складаються на твоїх очах»: історія волонтерської організації з Маріуполя, що переїхала до Запоріжжя

«Страшно, коли будинки складаються на твоїх очах»: історія волонтерської організації з Маріуполя, що переїхала до Запоріжжя

«Я бачила свого батька у відеосюжеті. Його на декілька секунд показали там у ролику біля нашого під'їзду. Це був точно він. Я тепер знаю, що він живий», - активістка та волонтерка Галина ділиться зі своїми колегами з Маріуполя, яким вдалося евакуюватись до Запоріжжя, радісною звісткою. Вона виїхала зі зруйнованого війною міста трохи більше місяця тому. Весь цей час вона й гадки не мала, чи живі ще її батьки. Багато маріупольців, яким пощастило вирватися в безпечні регіони України, не уявляють, що трапилося з їхніми рідними та близькими, але вони вірять і сподіваються на краще, а поки що продовжують щодня працювати та допомагати тим українцям, які зараз так потребують підтримки.

Наші журналісти зібрали історії членів громадської організації, що майже до останнього волонтерили у Маріуполі і розповіли 061, що відбувалося з містом, як їм вдалося поїхати і що зараз можуть зробити активісти для тих, хто тікає від війни.

Трансформація освітнього простору у волонтерський центр, який об'єднав усі активні сили Маріуполя

Ще у 2015 році кілька активістів з громадської організації «Східна брама» у Маріуполі вирішили створити невеликий волонтерський штаб з допомогою українським військовим та цивільним. Згодом була перша спроба зробити антікафе і вільний простір під брендом «Halabuda» для спілкування людей і реалізації неформальної освіти. Тут відкрився фотоклуб, проєкти для IT, вивчення іноземних мов, бізнес-школа для жінок та багато іншого. В останні дні особливою популярністю користувався курс з живопису. Це був великий хаб, який працював на незалежній платформі, де тримали баланс між міською владою, бізнесом та активістами. Обговорювали екологічні забруднення, проводили громадські слухання, влаштовували навчання з домедичної та психологічної допомоги

В цього вільного простору був постійний «кістяк» команди, а також багато людей залучалися під окремі проєкти. А ще це місто стало центром тяжіння для партнерських організацій – «Карітас», «Мальтійська служба допомоги», «Східна брама», «Берегиня» та інші.

Все змінилося 24 лютого 2022 року, в день початку повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну. Після ранкових вибухів у місті вся команда «Halabuda» та інші партнерські організації вирішили змінити вектор своєї діяльності та почали активно волонтерити. За короткий період часу їм вдалося об'єднали навколо себе всіх – волонтерів, активістів, бізнес, поліцію, рятувальників, медиків та всіх небайдужих маріупольців, які захотіли бути корисними у цей складний час.

«Страшно, коли будинки складаються на твоїх очах»: історія волонтерської організації з Маріуполя, що переїхала до Запоріжжя, фото-1

«Halabuda» зарекомендувала себе настільки сильно у Маріуполі та мала величезний авторитет, що на той час не маючи ні міської ради, яка виїхала, а маючи лише свою добру волю, люди вирішили зібратися навколо цієї організації. Люди знали, що якщо щось трапиться в місті – хороше або ні, то центр координації буде звідти. На початку тут працювали 30 волонтерів, а потім їх кількість зросла до 200. З організацією активно контактувала місцева патрульна поліція, яка не перейшла на бік ворога, а була до кінця вірною присязі. Були тут і певні структури інших силових і військових відомств, що не давали пограбувати місто і допомагали людям.

Волонтери збирали заявки на потреби для захисників, надавали допомогу людям з інвалідністю, самотнім пенсіонерам, сім'ям з дітьми. До них зверталися ті, хто готовий був розвозити продукти та медикаменти; кухарі, які сказали, що готові варити їсти; люди, які хотіли координувати запити та обробляти заявки. Тут проводили тренінги з надання першої медичної допомоги, доставляли до лікарень усі медикаменти, домовилися з невеличкою пекарнею по сусідству та допомогли їм налагодити виробництво хліба та лавашів майже до останнього. Спочатку на газу, потім на електриці від генератора, а в останні дні вже на відкритому вогнищі робили коржики, а одного разу навіть зробили французький батон. Люди раділи хлібу і воді набагато більше, аніж консервам.  

«Спочатку скинули бомбу на школу №12, потім на пологовий будинок і тоді вже повітряна загроза просто не припинялась. Тоді ми зрозуміли, що маємо сказати, нашим волонтерам, щоб вони йшли додому. Декілька волонтерів категорично сказали, що вони навіть нікуди не підуть. Ті, хто пішов додому, вже наступного ранку повернулася, а решта повернулася ще через день. Лише декілька людей лишились переховуватися в підвалах. Усім нам настільки було важливо, щось робити руками і бачити перед собою мету. Багато з тих, хто вийшов з Маріуполя розповідають, що це було найкраще рішення - залишатися і волонтерити навіть при тих жахливих обставинах. Краще чимось займатися, аніж просто сидіти в вакуумі і не розуміти, що відбувається», - згадує менеджерка маріупольського креативного простору «Халабуда» Галина Балабанова.

З кожним днем ​​ситуація ставала дедалі гіршою – за декілька днів у місті був відсутній газ, світло, вода і телефонний зв’язок. Якщо раніше обстріли були на околицях, то з кожним днем ​​кільце звужувалось і попри всі старання волонтерів у них закінчувалися ресурси. Тоді вони вирішили зосередити сили та надавати підтримку лише військовим, але як тільки вони це зробили, то у захисників міста різко змінилися потреби: вони почали говорити, що їм потрібне дитяче харчування, нетипові засоби гігієни. Усі активісти та волонтери чудово розуміли, що все, що б вони не передавали, військові віддавали тим сім'ям з дітьми, які були з ними поруч.

Коли ще було світло, то з баз привозили заморожену продукцію – вареники, курку, рибу. Але так як не було холодильної вітрини, а це був просто коворкінг, то не вистачало холодильника і морозилки і в якийсь момент хтось добуває велику брендовану морозильну камеру з морозивом і величезний холодильник-вітрину. Волонтери кажуть, що до сих пір не можуть зрозуміти, звідки він взявся і кому за це дякувати. Всього за 3 тижня їм вдалося допомогти 25 тисячам цивільним осіб. Їм надавали продукти, воду, медикаменти, засоби гігієни, теплий одяг та взуття. Представники шелтерів та контактні особи з багатоквартирних будинків все це роздавали. В день могли охопити 2500-3000 людей. Швидкість зростала, а горизонт звужувався. В останні кілька днів активісти могли планувати діяльність лише на 30 хвилин вперед.

Волонтери згадують, що через декілька тижнів не могли надавати медикаменти по назвам лікарських препаратів, а тому пропонували вже просто писати «від голови», «тиску», «температури» і кількість тих, кому ці ліки необхідні. Дуже багато запитів було на «вузьку» медицину, яку в Маріуполі просто не могли покрити: інсулін, препарати для терапії ВІЛ/СНІД, гормональні препарати, антидепресанти (рецептурні) та багато іншого.

Трупи на вулицях міста, приховування інформації чиновниками і виживання людей

Маріупольські активісти та волонтери зараз зазначають, що якби місцева влада попередила б хоч на якийсь відсоток про загрозу населення, то можна було б уникнути катастрофічних наслідків жахіть, в якому перебували і досить перебувають люди.

«Мер Маріуполя Вадим Бойченко розповідав, що все буде добре, потрібно вірити в ЗСУ, він знаходиться у місті. Було дуже багато людей, що прислухалися до нього і маючи змогу виїхати, цього не зробили і залишилися в цьому пеклі. В перші дні війни ми зверталися до адміністрації міста з тим, щоб організувати допомогу лежачим людям на дому, але ми не були почуті. Ми розуміли, що є люди, які не вийдуть на вулицю за їжею чи ще чимось. Органи соцзахисту таке враження, що в нас померли відразу вранці 24 лютого. Хто реально працював і допомагав, так це патрульна поліція, рятувальники, комунальники. Вони під обстрілами розчищали дороги і привозили людям воду. При цьому, у міськраді надавали інформацію про загиблих і навіть писали щось на зразок «загинули 1502 людини». Ми просили надати списки цих людей, а вони відзначають, що списків в них немає і ми не розуміємо, яким чином вони вели цій підрахунок. Потім вони казали про «20-30 тисяч загиблих», потім передумали і цифра зменшилася до «5-10 тисяч». Як вони там рахують кількість тих, хто лишився я також не можу сказати. Точну кількість порахувати неможливо, бо немає зв’язку. В Маріуполі будуть жахливі цифри. Там бомбардують місто без зупинок», - впевнена членкиня організації Валерія Гармаш.

«Страшно, коли будинки складаються на твоїх очах»: історія волонтерської організації з Маріуполя, що переїхала до Запоріжжя, фото-10

Активісти кажуть, що ще в 2014 році їм здавалось, що «Град» – то дуже страшно, а виявилося, що справжній острах наступає тоді, коли летить щось важке з літаку і просто складаються будинки на твоїх очах.  Містяни просто лишались під завалами, хтось так і помер в своїй квартирі, бо не зміг вийти і отримати допомогу, хтось помер на вулиці. Лікарні працювали до того моменту, поки була така можливість, але у них вже не було медикаментів. Багато людей померли, бо нічого вже було їсти і пити.

«Загиблих мирних жителів було дуже багато. На очах у мого 17-річного сина загинули його однокласник і однокласниця. Хлопець був поранений у нього було осколкове поранення в живіт. Його не встигли врятувати, бо була велика кровотеча. Дівчина загинула одразу.  Мій син вижив, слава богу. Я живу в 20-хвилинах від волонтерського штабу. І фактично увесь цей шлях усипаний трупами. На жаль, в якийсь час це стало для людей звичкою.

17-мікрорайон одним з перших потрапив під обстріли зі сторони Криму. Моя знайома розказувала, що жінки і діти сиділи в підвалах, а чоловіки на вогнищі готували. Прилетів снаряд і одразу троє чоловіків загинули. Жінки вийшли і буденно пересунули чоловіків на бік і далі продовжили готувати, бо потрібно було щось їсти. Їли фактично раз на день, воду пили з забрудненої ріки. І зараз, і тоді зв’язок був повністю погашений службами російських окупаційних військ.

Багато людей ховалися в бомбосховищах і загинули там через те, що вони або викривалися, або якісь колаборанти здавали і туди наносилися авіа і артилерійські удари. У лікарні №4 на Лівому березі, де було серйозне бомбосховище прилетіла ракета і фактична пробила бункер. Багато людей загинуло», -  розповідає директор БФ «Карітас Маріуполь» отець Ростислав Спринюк.

«Страшно, коли будинки складаються на твоїх очах»: історія волонтерської організації з Маріуполя, що переїхала до Запоріжжя, фото-11

Зруйноване вщент рідне місто і 21 блокпост на шляху до визволення

У центрі Маріуполя був дуже великий зоомагазин під назвою "Ковчег". Власники закрили його та поїхали, а всередині залишилися напризволяще тварини - собаки, коти, папуги, хом'яки. Усім їм надали притулок волонтери з «Халабуди» та згодом, тут у них з'явився свій символічний ковчег. З початком евакуації кожен, хто виїжджав, вважав своїм обов'язком забрати когось із братів менших.

Громадські активісти кажуть, що перший тривожний дзвіночок з’явився, коли вони помітили за один квартал російський блокпост, а потім дізналися, що розпочалася евакуація поліцейських. Те, що у місті не було ніякого зв’язку, в тому числі і у росіян, стало шансом виїхати непоміченими.

«Для мене це було рішення типу: «я зрадниця, адже я їду».  Якщо б я лишилася, то невідомо до чого це призвело, адже я не військова, не чоловік, що може постояти за себе. До того ж Діма (співзасновник організації, - прим. ред) попросив забрати собаку. Для мене це була така поблажка, що я не лише сама виїжджаю, але й рятую ще тварину.  За домовленістю знайомі притримали одне місце в автомобілі. Виїхали ми о пів на першу і потрапили до найближчої точки – Мангуша близько 21.30. Тобто 20 км ми їхали 8-9 годин. Це була величезна колона. Якийсь період ми їхали взагалі без машин і були дуже здивовані, бо очікували пробку на виїзді. Очевидно, що там був «прильот» по блокпосту, якраз перед тим, як ми їхали. Все розсмокталося: не було ні військових, ні цивільних машин і це нам дало деяку фору. З селища Портівське і аж до Мангуша був вже величезний трафік, думаю що десь 2000 машин. Поряд шли люди пішки, які не мали авто. За вікном ми бачили зруйноване місто і поле, де щось горіло. Ми бачили, як з двох сторін велися обстріли по місту», - згадує Галина Балабанова.

При виїзді з Маріуполя люди чули над головою роботу авіації і дуже злякалися. Один одного намагалися заспокоїти.

«Будучи вже в Мангуші перші 40 хвилин відчуваєш занепокоєння через те, що навкруги аномальна тиша. У нас була така звичка: якщо не гупає і не стріляє 15 хвилин, то це затишшя перед бурею і потрібно бути готовим до найгіршого. За цей час ми звикли, що постріли і гупання, то є частина повсякденного життя, а тиша - тригер», - розповідає Олександр.

По дорозі люди бачили зруйнований міст у Кам’янському, їхали полем, незважаючи на усі ризики.

«Коли вже я приїхала, то дізналася, що за півгодини до цього був обстріл з градів по колоні, що їхала і було п’ять поранених людей. Мене здивувало, те що на нашому шляху було неймовірно багато блокпостів. Були пости російські і просто з чуваками з «ДНР», які виглядають, ніби єгеря в такій радянській формі. Ось ти їдеш по трасі, там село на 1 км чи 500 метрів в тебе два блокпости: на в’їзді та на виїзді. У них є манія контролю та побоювання, що «щось буде». Дівчина, що з нами їхала з Маріуполя до Запоріжжя нарахувала 21 блокпост (з них два наших).  На постах перевіряють телефони, ретельно перевіряють водіїв, їх руки, бардачок, чоловіків-пасажирів роздягають і дивлять на наявність татуювань, сліди від носіння чогось важкого. Просять посунити речі, дивляться сумки. У нас були дві собаки з однієї і другої сторони, вони гавкали і одна з собак була дуже стара, вона пісяла, там були пелюшки і вони не дуже сильно через це хотіли ритися в речах.  Всі документи по громадській діяльності, статутні документи були сховані в собачий корм, щоб не знайшли. У Запорізькій області були чоловіки з конкретно російським акцентом, питали чи знайомі ми з людиною, що нас везе, чи не викрали нас. Була така вдавана турбота і дивні питання: «чого по ним стріляють». Видно було, що вони почувають себе явно не в безпеці. Казали, що ми зараз відчуваємо те саме, що пережив Донецьк у 2014 році. В останніх двох селах біля Новоданилівки абсолютно всі, навіть діти ходили з цими білими стрічками на руках. Коли ми підїжджали ближче до Оріхова, то побачили там наших ТРОшників і дуже цьому зраділи», - розповідає Галина Балабанова.

«Страшно, коли будинки складаються на твоїх очах»: історія волонтерської організації з Маріуполя, що переїхала до Запоріжжя, фото-15

«Ми не маємо дому, але маємо нашу «Халабуду»

Після евакуації з Маріуполя команду активістів розкидало по різним містам – частина лишилася у Запоріжжі, частина поїхала до Івано-Франківська, Львова та Німеччини

Співробітники «Карітас Маріуполь» та організації «Східна Брама» і «Халабуда» вирішили об’єднати свої зусилля вже у Запоріжжі. На базі об’єднання волонтерів у клініці «Top Medical» тепер надають гуманітарну допомогу для переселенців з Маріуполя (та взагалі усієї Донецької області) та Запорізької області, а сама команда знайшла тимчасовий прихисток і офіс прямо в одному з храмів міста. На першому поверсі вони працюють, а на другому сплять.

«Руки ми не опускаємо. Ми розуміємо, що на відновлення дуже багато часу піде, а ім’я хочеться зберегти. Зараз у нас є можливість працювати в благодійній організації і допомагати людям. Ми пробуємо працювати в різних напрямках і відродити те, що в нас було, хоча зараз у нас і не буде прив’язки до якогось конкретного місця. Важливо, щоб наше діло продовжилось.», - ділиться голова ГО “Центр громадських ініціатив “Східна Брама” Людмила Чичера.

«Страшно, коли будинки складаються на твоїх очах»: історія волонтерської організації з Маріуполя, що переїхала до Запоріжжя, фото-16

Зв’язку з тими, хто залишився майже немає. Дуже багато людей зараз примусово вивозять до рф.

«Ми не маємо дому, але маємо нашу «Халабуду». У Франківську наша команда допомагає з медикаментами і психологічною адаптацією тих, хто туди прибуває. В той регіон багато їде саме жінок з дітьми. Частина з цих людей проходила у нас якісь курси чи вчилася підприємництву, вони мають з нашими активістами простий людський контакт. В майбутньому хотілося би відкрити шелтер тривалого перебування по прикладу «Горіхового дому» у Львові, де жінка може пожити з дітьми, адаптуватись і отримати не просто психологічну допомогу, а зрозуміти, як їй знайти себе в нових умовах», - коментуть менеджери організації.

Частина команда з Німеччини допомагає з соцмережами, а менеджери зі Львова замикають на собі координацію з запитами військовим, фондом «Повернись живим» та платформою «Тепле місто» в Івано- Франківську.

«Страшно, коли будинки складаються на твоїх очах»: історія волонтерської організації з Маріуполя, що переїхала до Запоріжжя, фото-17

«У нас немає великих ресурсів на потреби військових і це не наша статутна діяльність, хоч ми і дуже хочемо допомагати. Через нас мільйони і не проходять. Ми можемо точково якось допомогти. Наприклад, зараз 20 турнікетів оплатили. У тієї військової частини «Азов», що близько до Маріуполя розташована, ніколи не було контактів фонду «Повернись живим». Вони скидають мені запит не деяку кількість осіб чогось, а я розумію, що це навіть не мільйон гривень. Надали їм прямий контакт фонду, тобто це така координаційна функція. Дуже хочеться підтримувати команду, щоб якось думати надовго. Не просто видавати людям зараз якісь зубні щітки, памперси і гречку, а надалі потрібно з цими людьми щось робити і не в рамках одного Запоріжжя, а в рамках всієї країни. Ми ще не знаємо, що про це думає держава, ще це побачимо, але ми маємо певний досвід робити з молоддю, жінками, отриманням швидких прикладних знань, які одразу можна використовувати. До прикладу стати фотографом чи ще кимось. Ми можемо працювати з тими людьми, що повернуться з війни, переїдуть і будуть в статусі ВПО. На цю довгу перспективу хочеться працювати, щоб ми це не втратили і наша команда, що зараз складається з декількох міні-центрів, продовжила працювати під різними напрямками, але на одну спільну мету», - підсумовує Галина Балабанова.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Халабуда #маріупольці #волонтери #допомога #виживання #населення
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Спецтема
Это тексты о жизни без фильтров. Наши герои - жители города и области, которые оказались в сложных жизненных ситуациях, но при этом не опустили руки, а продолжают не выживать, а жить. Люди, которые не боятся перечить системе и бороться с ней.
Оголошення
live comments feed...