5 историй запорожцев, которые вышли на Марш женщин в Киеве: почему для них это важно, - ФОТОРЕПОРТАЖ

8 марта в Киеве прошел Марш женщин, главным требованием которого была ратификация Стамбульской конвенции - Украина подписала ее еще в 2011 году, однако до сих пор не сделала частью национального законодательства. Полное название документа - "Конвенция Совета Европы о предотвращении насилия над женщинами и домашнего насилия и борьбу с этими явлениями". На марш вышло около 3 тысяч человек - среди них были запорожанки и запорожцы.

061 спросил, почему для них это важно.

Анна Редько, продюсерка и телеведущая телеканала "TV5":

"Щороку 8 березня з кожної шпарини на жінок сипляться побажання «бути красивими, всіх тішити та надихати» - але з якого переляку? Я сама не проти, щоб хтось красивий надихав мене, створював домашній затишок, брав на себе весь побутовий клопіт і не вимахувався зі своїми амбіціями.

Здавалося б, логічна ідея про те, що жінка - така ж людина і не мусить обслуговувати чужі бажання, багатьом видається напрочуд революційною. Жіночий марш - чудова нагода для мене голосно нагадати: 8 березня не про «весну і красу», а про права жінок, тобто - права людей.

В Україні з гендерними правами химерна ситуація: лише минулого року бити і гвалтувати жінок у родині стало злочином. Жінки давно працюють нарівні з чоловіками, але заробляють на 25% - 40% менше на тих же посадах. При цьому 90% неоплачуваної домашньої праці та роботи по догляду за дитиною досі виконують переважно жінки. Однак усі рішення про жінок на законодавчому рівні приймають переважно чоловіки. То про яку рівність може йтись?".

Иоанн Плакса, активист:

"Я вышел на Марш Женщин, потому что считаю любые виды дискриминации недопустимыми на планете Земля. Мне больно от осознания угнетения женщин патриархальным обществом. Моя история очень простая: с детства рос во всей этой системе и искренне не понимал почему девочки "нежные", а мальчикам присваивают синий цвет. Вот и хожу на разные правозащитные акции, чтобы искоренить неравенство.

Сам сталкиваюсь с неравенством каждый день, когда вижу вакансии на работу только для девушек (так как они якобы лучше привлекают клиентов!), когда слышу до сих пор (сейчас точно 2020?) такие слова как: тёлка, негр, педик и подобные, когда кто-либо заявляет о домашнем насилии, а человеку тычут в лицо аргументами про "сор из избы" или "сама виновата".

Дарья Балясная, копирайтерка:

"Мене завжди турбували права жінок, точніше, їх недотримання в нашій державі. Сама стикалася з дискримінацією за статевою ознакою, тому ця тема мені близька. Я регулярно відчуваю на собі неприязнь з боку водіїв-чоловіків, хоча, з мого досвіду, жінки на дорозі поводяться більш обережно та стримано.

Був випадок, коли одному водію не сподобалось, що я його обігнала (ПДР мною порушені не були). Так от, після цього він почав мене підрізати на дорозі, створюючи аварійну ситуацію. А коли я припаркувалася, вийшов з машини, почав мені погрожувати та хотів, щоб я вийшла з автівки. Я заблокувала дверцята і сподівалася, що він не стане бити вікна. Він блокував шлях виїзду своїм авто. Це продовжувалося близьо десяти хвилин, потім він поїхав. В автівці ми були з подругою вдвох. Почуття, однозначно, дуже неприємні, це реально було страшно.

Цього року в мене з'явилась можливість бути присутньою на Марші Жінок. Мій месседж на цьому Марші - святкувати та радіти життю в будь-який день року, а 8 березня - це не про квіти та цукерки, а про гендерну рівність. Я в захваті від атмосфери заходу - навколо було багато щирих посмішок та радості".

Тимофей Сайтарлы, проектный координатор "Об'єднання психологів та психоаналітиків "Взаємодія":

"В 2014 році, коли ми втратили дім, бізнес, звичне життя, зруйнувалися плани і мрії, коли я зневірився майже у всьому - ВОНА не розділила зі мною тягар забезпечення родини. ВОНА взяла його цілком. ВОНА поверталася пізно з роботи, пішки, темними вулицями, маргіналізованого району. ВОНА не просто тримала мене за руку, а тягнула, як могла, з прірви депресії. ВОНА - моя кохана дружина, мій друг і партнер. І тому я з нею на марші жінок, з такими тисячами «ВОНА», які мають право на захист, на безпеку, ухвалення рішень, на вирішальний голос. Тільки в рівності - ми ціла і цілісна держава та суспільство! Я з нею, за неї, і за всіх них!".

Наргиза Шкроботько, студентка(на фото справа):

"В громадському транспорті чоловіки іноді вважають нормальним нібито випадково приобняти абощо, також прокоментувати зовнішність. Коли влаштовувалася на роботу, крім несерйозного ставлення, стикнулася з харасментом.

Вийшла на Марш, бо я і мої подруги все ще не відчуваємо себе в безпеці в нашій країні, хоча ми живемо на віддаленій території від війни. Державу не хвилюють інтереси жінок та лгбт+ спільноти. Ми досі не ратифікували Стамбульську конвенцію, яка покликана запобігати насильству, забезпечити безпеку. Тому перш за все, я вийшла за ратифікацію, показати, що вона нам вкрай потрібна. Якщо нинішня влада не хоче нас ні бачити, ні чути, то ми повинні змусити її це зробити. Я вийшла в знак солідарності зі всіма жінками світу, аби нагадати, що жінки дискримінуються в усіх сферах життя, і ми не збираємося з цим миритися".

Стамбульскую конвенцию в Украине не могут ратифицировать вот уже 9 лет. Одна из основных причин в том, что "Рада Церков" видит угрозу слове "гендер", а в Верховной Раде не хватало голосов для принятия решения, которое и без того затянулось.

Ратификация соглашения означала бы изменения в законодательстве и дополнительное финансирование борьбы с домашним насилием.

Подписать петицию за ратификацию Стамбульской конвенции на сайте Президента можно по этой ссылке: https://petition.president.gov.ua/petition/87528 .