"Допоки ми згуртована сила - нас бояться усі": опубликовано старое интервью АТОшника, который подорвал себя гранатой, - ФОТО

Александр был в первых рядах на Майдане, потом воевал в АТО добровольцем, а два дня назад свел счеты с жизнью

Журналистка сайта "Цензор" Виктория Ясинская опубликовала старое интервью с бойцом АТО Александром Лиходедом, который подорвал себя гранатой в своем доме в Запорожской области несколько дней назад. Об этом сообщает 061.

Интервью было взято в 2014 году после событий на Майдане. Тогда Александру был 31 год. Ранее он работал учителем химии, информатики и математики в одной из школ Запорожской области. С 2010 года, когда Табачник стал министром, уволился со школы. 

Публикуем рассказ Александра, который запостила на своей странице Виктория Ясинская.

«Я подав заяву з приходом Табачника, тому що це найбільший українофоб у світі, якого тільки можна уявити. І я знав, що він буде робити з нашою освітою і дітьми.

Повернувшись після відпустки, переглянув нові освітні програми - в мене стало волосся дибки. Я зрозумів, що з наших дітей роблять просто рабів і не захотів, щоб це творилося моїми руками. Я розумію, що можливо дав слабину, що вчитель - все ж учитель. Я міг патріотично виховувати дітей і давати їм потрібні знання. Але ставало робити це дуже важко, тому що з’явилося багато паперової роботи – бюрократія зросла. А я не вмію працювати не на 100 відсотків.

А щоб у 2010-му робити на 100% я спав по 4 години. І реально з кожним днем навантаження збільшувалось.

Я з 29 листопада на Майдані, тому що був на 100 % впевнений, що Янукович не підпише асоціацію. У мене 2 дітей і дружина і я думав, що не зможу приїхати сюди надовго. Думав, що приїду на тиждень, що за тиждень щось зміниться, але такого не очікував. Що поб’ють студентів. Я був присутній при цьому. Вважаю, що це спланована акція.

Я був на усіх 4 штурмах. Можу їх співставити. І, як на мене, найцікавіші з них це 30 і 11 грудня. Склалося враження, що наша опозиція і влада, це як у фільмах «хороший і поганий поліцейський» в руках у Кремля, тому те, що було 30 і 11 – це дуже-дуже різні речі. Коли ми були на 2 барикаді нас було близько 100-150 чоловік, а навпроти стояло близько 2 тисяч військ.

Десь о першій ночі прийшов судовий виконавець і почав читати постанову, і я зрозумів, що у мене є півгодини, щоб з родиною проститися. Я не очікував, що ми виживемо, я був переконаний, що нас просто зачистять.

Дуже гарно вийшло пропіаритись нашій опозиції. Тягнибок з Яценюком тримали профспілки в перших рядах, наїлись газу… Кличко з братом тримали барикаду на Інститутській. Гриценко став перед бензопилою. Цю можливість використали усі, але коли був справжній розгін 30-го листопада, чомусь не було нікого. І в останній штурм 18 лютого, окрім Луценка з сином я нікого на передовій не бачив. Теж саме було 19 січня. Вони були тільки 11 грудня.. ось такі справжні герої…

Коли я записався в охорону Майдану – нас там тренували. Я би сказав на убій. У нас було 4 командира 4x загонів. Нашого командира ніхто не знав на Майдані. Він підійшов і сказав, що у нього є досвід у тренуваннях, він спортсмен – його і поставили командиром. Наш загін повинен був тримати сходи коло глобуса на Майдан. Нас тренували просто: робити упор ногою в саму останню сходинку і нахилятись якомога нижче головою. Тобто, беркут спускається, б’є з розмаху у голову – і готовий труп. Чому така цікава ситуація, чому я вважаю, що наші 4 командири були СБУшниками?

О першій ночі зібрали усю охорону, сказали, що опозиція домовилась з силовиками – ніякого силового варіанту не буде. Щоб ми йшли відпочивати, бо завтра повинні прийти на мітинг. Багато людей пішло. Нас лишилось зовсім мало, з нашого загону - лише 4 людини. Я тільки приїхав і вирішив просто побути на Майдані.

Хлопці, які стояли в перших рядах отримали найменше – нас майже не били, тобто отримали по разу, а коли втрачали свідомість – не добивали.

Перекидали за паркан і усе. А от саме місиво відбулося з самими беззахисними. Я не знаю, чи вони відчули смак крові, але…. командир одного загону, коли в одного з хлопців трапилась клінічна смерть, кричав у рупор : «один бандеровец готов, добивай остальных!». І раз, раз, вони по команді йшли уперед й били кийками - видовисько було страшне…

Ми розуміли, що мирним Майданом нічого не доб’ємось. Я знав, що потрібно залишатись. Першого грудня почали будувати барикади; загалом так і організувалась самооборона. Спочатку, 30 листопада, я записався у правий сектор, але мені не сподобалась там організація. Нас позаписували, але потім так ніхто з нами і не зв’язався. А першого грудня нас зібралося десь 30-40 чоловік, залишилсь на ніч. В якийсь момент до нас підійшов чоловік і представився комендантом Майдану. І сказав: «будете самообороною?» Ми сказали: «та яка нам різниця як нас назвуть, – ми з барикади не підемо». « Тоді будете у другій сотні, згодні?». « А чому б і ні…»

Під час останнього штурму був поранений невеличкими трьома гумовими. Дві з них, правда, вже через 4 дні знайшли. Стріляли впритул – 3-4 метри. Наша сотня тоді була на Грушевського. Ми працювали приманкою, відтягали на себе якомога більше сил… Ми вийшли за барикаду разом з правим сектором, побудували черепаху і позаду нас викладали шини, тобто наша задача була прикрити цей процес.

Насправді, нам сотник пояснив ситуацію перед цим, що ми тут - гарматне м’ясо… але усі залишились.

Три хлопці після цього втекли, але вони не порушили правил, вони вистояли допоки була черепаха і «беркут» відступив. Вже після того, як ми пройшли в барикаду – хлопці просто пішли.. ніхто їх не звинувачує, бо вони пішли в той час, коли не було загрози, спини нам не відкрили. Правий сектор набагато гірше вчинив: просто вони нам відкрили лівий фланг. Команду «відступ» більшість зрозуміла як «тікати», не усі, звісно, але більша частина. А половина залишилась разом з нами, прикривали відступ.

Я вважаю, що 21 січня міліція отримала великий урок. Вони не очікували, що люди можуть повернутись і піти у контрнаступ. Вони так впевнено йшли у атаку… Думали, що ніхто не повернеться. Серед «беркуту» були два хлопця, що почали кричати: «ви ж не дівчатка, чого прийшли? Уперед!» І коли люди пішли уперед – беркут був шокований. Я б сказав, що в самооборони контроль страху більший ніж у них. За цей час у людей настільки рівні стали емоції, що страх було легше контролювати. Коли у нас другу барикаду били БТР – ніхто не втік, люди кидали каміння, коктейлі, навіть бруківку. У нас там боєць упав, його контузило, а йому кажуть: «ти живий, руки ноги є? -уперед!!!»

Кулі я отримав на Грушевського. Ми пішли по коктейлі, несли 3 ящика, а я йшов позаду. Щит залишив, бо «беркут» ще не наступав, а дійшовши до площі – побачив, що люди тікають. Почув сотника, що ми повинні стояти, триматися. Прийшов на передову, вийшов у 1 лінію. Без щита було доволі страшно. Під час відступу і отримав поранення.

Майбутнє України бачу дуже нечітко. Моє внутрішнє бажання - перегризти Януковичу горлянку за те, що він зробив…

Зараз я відчуваю, що кожна хитра дупка, яка вже після цих дій з’явилася тут на Майдані, шукає своє крісло. Усе як завжди. Зараз, допоки ми згуртована сила, – нас бояться усі. Вони будуть нас зливати, звісно, але розходитись ми не збираємось до тих пір, доки нам не сподобається наша країна….". 

После Майдана Александр пошел воевать в АТО добровольцем. Участвовал в освобождении Славянска, позже служил в Нацгвардии, в последнее время собирался снова пойти на контракт. Но после затяжной депрессии подорвал себя на гранате, чуть не забрав с собой жену и детей.  

Журналистка, опубликовавшая этот текст, отмечает, что бойцам АТО необходимо обращаться к психологам. 

"Я рада, пацани, коли ви кажете, що вам психологи не потрібні, бо ви дядьки дорослі, але це не значить, що вони не потрібні іншим, щоб так яро заперечувати їх необхідність. Я чекаю на той момент, коли в нас на ментальному рівні перестануть сприймати допомогу психологів і психіатрів, як щось безглузде. Погугліть, як це працює в інших країнах. І якщо ви до когось звернулись, а вам не сподобалась дєвочка, яка не шарить, зверніться до іншого спеціаліста, в нас вже їх є різних: і галімих, і класних – було бажання, а знайти свого можна. Бо коли втрачають ногу або руку, навряд чи від того є небезпека ще комусь, а от коли голову, то можуть загинути і близькі, як ледь не сталося в даному випадку", - написала Вика Ясинская. 

Читайте также:Запорожский АТОшник сорвал в маршрутке символику СССР, - ФОТО