11 вересня набрав законної сили вирок російському військовополоненому Сергію Карпіловичу, якого в Україні засудили до 12 років позбавлення волі за зґвалтування цивільної жінки. Вирок виніс Амур-Нижньодніпровський районний суд Дніпра.
Раніше в Україні російських військових уже засуджували за сексуальне насильство в умовах війни, однак заочно. Карпілович став першим російським військовополоненим, який особисто постав перед українським судом за згвалтування цивільної та отримав реальний обвинувальний вирок. Попри те, що своєї вини він так і не визнав, оскаржувати вирок Карпілович не став. Про причини такого рішення 061 розповів його захисник Олександр Зібров.
Що відомо про обвинуваченого та як він потрапив на війну в УкраїнуСергію Карпіловичу 51 рік. Він народився у селищі Мотко в російській Карелії. Значну частину дорослого життя чоловік провів за гратами. Вперше Сергій потрапив до в’язниці ще у 18 років, після чого неодноразово був засуджений за різні майнові злочини. За даними “Слідства.Інфо”, останній вирок у Росії Карпілович отримав у травні 2022 року за крадіжку 22 тисяч рублів у сусідів по гуртожитку.
Вийти на свободу мав навесні 2026 року, однак у червні 2025-го, перебуваючи в колонії, підписав контракт із російською армією. Там він став стрільцем 114-ї окремої мотострілецької бригади з позивним “Карп”.
За контракт Карпілович, як сам говорив у суді, отримав 2,7 млн рублів, після чого мав отримувати ще по 230 тисяч рублів щомісяця.
У вересні 2025 року чоловік разом з іншими російськими військовими опинився у селі Золотий Колодязь Покровського району Донецької області. На той момент там уже тривали активні бойові дії. Саме там жила Марія (ім’я змінено з міркувань безпеки, - прим. ред). Жінка сама була евакуйованою з Донеччини. У Золотому Колодязі вона доглядала за лежачим чоловіком, який не міг самостійно пересуватися. Його мати евакуювалася та попросила Марію доглядати за сином. Наприкінці серпня 2025 року через сильні обстріли був зруйнований будинок, де вони жили.
Односельця вдалося винести на вулицю та облаштувати для нього тимчасовий навіс. У вироку та показаннях у суді про подальшу долю лежачого чоловіка, за яким доглядала Марія, нічого не сказано, тож достеменно невідомо, що з ним сталося після цих подій. Сама Марія разом із другом цього чоловіка, почала переховуватися у підвалах. Згодом в один із таких підвалів прийшли озброєні російські військові. Щонайменше троє з них разом з Карпіловичем оселилися з цивільними. Наприкінці вересня чоловік, який перебував там разом із Марією, пішов нагору і більше не повернувся. Жінка залишилася сам на сам з російськими військовими.
Що відомо про воєнний злочин та його обставиниВ суді Марія розказала, що саме Карпілович повідомив, що російські військові нібито мають наказ убивати цивільних, однак сказав, що з нею “все буде добре” у випадку, якщо вона погодиться на стосунки з ним.
Після того як росіянина поранили, Марія доглядала за ним. У суді вона пояснювала, що була змушена це робити через страх, бо Карпілович погрожував автоматом, говорив, що може вбити її й без зброї - задушити.
В матеріалах справи вказано, що на початку жовтня Карпілович уперше зґвалтував жінку. Насильство після цього стало систематичним і тривало до 9 грудня 2025 року. За показаннями потерпілої, це відбувалося щоночі, іноді по декілька разів.
Сам підвал був зовсім невеликим, приблизно два на три метри. Поруч перебували інші російські військові, які були свідками злочину. Можливості просто піти вона не мала - навколо тривали бойові дії, над селом літали дрони, у вцілілих підвалах перебували інші російські військові, звернутися по допомогу було нікому.
Під час операції українських військових у Золотому Колодязі 9 грудня 2025 року Карпілович та інші російські військові потрапили у полон. Разом із ними із небезпечної зони вивезли й потерпілу.
Після евакуації вона розповіла правоохоронцям про сексуальне насильство. Вже 12 грудня було зареєстровано кримінальне провадження. 30 квітня 2026 року Карпіловичу офіційно повідомили про підозру у порушенні законів та звичаїв війни. Його дії кваліфікували як жорстоке поводження із цивільним населенням у формі сексуального насильства.
Суд та позиція сторінОбвинувальний акт прокуратура надіслала на розглядав Амур-Нижньодніпровського районного суд Дніпра. Справу розглядали у закритому режимі, оскільки йдеться про сексуальне насильство.
Прокуратура під час розгляду справи наголосила, що згвалтування цивільних під час збройного конфлікту за міжнародним гуманітарним правом є воєнним злочином. Сторона обвинувачення вказала, що Карпілович користувався безпорадним становищем жінки, яка фактично опинилася в пастці серед озброєних російських військових і не мала можливості безпечно залишити підвал.
Сам Карпілович брав участь у судовому процесі, мав призначеного державою безоплатного адвоката та перекладача, і міг викласти суду власну версію подій. Вину він не визнав. Російський військовий не заперечував, що мав із Марією сексуальні контакти, однак стверджував, що вони були добровільними, а між ними нібито виникли “романтичні стосунки”. Погрози на адресу Марії він заперечував.
При цьому він визнав, що у підвалі була зброя, а також розповідав про наказ щодо цивільних і “підозрілих” людей, яких нібито не мали залишати живими. Карпілович також стверджував, що Марія могла піти з підвалу.
Ще до завершення судового процесу Карпілович розповідав журналісткам «Слідства.Інфо», що вважав потерпілу своєю коханою, дарував їй знайдені на городі троянди та нібито навіть думав про спільне майбутнє. Росіянин був переконаний, що жінка не свідчитиме проти нього.
Сама Марія описувала ці події зовсім інакше. Жінка розповідала в суді про погрози зброєю та фізичною розправою. Після поранення Карпіловича вона справді доглядала за ним, однак пояснювала, що робила це під примусом. Марія свідчила, що сексуальне насильство відбувалося вночі та повторювалося протягом більш ніж двох місяців. У невеликому підвалі поруч перебували інші російські військові, а навколо була зброя.
Марія каже, що повідомляла Карпіловичу, що їй боляче, а одного разу навіть просила його вбити її. Інші російські військові чули, що відбувалося, однак дорікали вже їй та питали “як їй не соромно у такому віці цим займатися”.
Безпечно вийти звідти чи звернутися по допомогу вона не могла. Те, що іноді вона говорила Карпіловичу про почуття, потерпіла також пояснила страхом за власне життя.
Двоє російських полонених, які разом із Карпіловичем і Марією перебували у підвалі та яких у суді допитали як свідків, підтвердили, що між ними відбувалися сексуальні контакти. Самі вони називали ці стосунки добровільними та стверджували, що безпосередніх погроз не бачили. Водночас вони підтвердили, що у підвалі зберігалася зброя, а через постійні обстріли та дрони жінка не могла просто вийти й безпечно залишити це місце. Один зі свідків також розповів, що чув про наказ командування вбивати цивільних.
Захист Карпіловича просив суд його виправдати. Адвокат наполягав, що сторона обвинувачення не довела застосування насильства. Захисник звертав увагу на те, що під час експертиз у потерпілої не виявили тілесних ушкоджень та біологічних слідів останнього статевого акту. Також адвокат посилався на показання двох російських військових про нібито добровільний характер стосунків та на те, що слідчі безпосередньо не оглядали підвал, де відбувалися події.
Огляд місця події провести не могли через активні бойові дії. Натомість розташування підвалу встановили за допомогою супутникових знімків та слідчих експериментів. Це місце незалежно одне від одного показали потерпіла, Карпілович та двоє інших російських військових.
Відсутність біологічних слідів суд також не визнав доказом того, що насильства не було. Між останнім сексуальним контактом та медичним оглядом минув значний час, а відсутність тілесних ушкоджень, не спростовувала показання потерпілої.
Одним із важливих доказів стала комплексна судово-психіатрична та психологічна експертиза. Експерти встановили, що події з жовтня по грудень 2025 року стали для жінки психотравмувальними. Вона переживала страх за власне життя та здоров’я, фізичну безпорадність, приниження і біль.
Показання Марії суд визнав послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами. Версію Карпіловича про “романтичні стосунки” суд відкинув. У вироку суд зазначив, що романтичні стосунки передбачають взаємність і добровільність, емоційну прихильність та спільні плани на майбутнє. Обставини, в яких перебувала потерпіла, цьому суперечили. Те, що жінка доглядала за Карпіловичем або могла говорити йому про почуття, суд не визнав підтвердженням добровільної згоди.
Під час судових дебатів прокуратура просила призначити йому реальне позбавлення волі з максимальним строком. Потерпіла просила покарати Карпіловича відповідно до закону, тоді як сам обвинувачений та його захисник Олександр Зібров наполягали на виправдувальному вироку.
Відмова від апеляції11 серпня 2026 року суд визнав Сергія Карпіловича винним у порушенні законів та звичаїв війни. При визначенні покарання суд врахував, що Карпілович вини не визнав, не розкаявся та не попросив вибачення у потерпілої.
Йому призначили 12 років позбавлення волі - це максимальне покарання, яке передбачає частина 1 статті 438 КК України. У строк покарання зарахували час, який він провів під вартою як обвинувачений з 5 травня 2026 року.
Після оголошення вироку Карпілович протягом 30 днів мав право звернутися до Дніпровського апеляційного суду, однак цього не зробив.
Захисник Карпіловича Олександр Зібров у коментарі 061 підтвердив, що його підзахисний знав про можливість оскаржити вирок, але апеляцію подавати свідомо не став.