До невеликої стели пам’яті зі світлинами загиблих захисників Енергодарської громади підходить чоловік зі своїм онуком. Хлопчик зупиняється біля фотографії молодого чоловіка. Це Євген - близький друг його батька.
До розмови приєднується дружина чоловіка. Про Євгена подружжя говорить майже як про члена родини. Їхній син знав його з першого класу - разом навчалися, росли, дружили ще з дитинства.
«З самого дитинства він зростав на наших очах. Це був дуже добрий хлопець. Любив спорт, любив дітей, діти його любили. Дуже гарна людина була, завжди допомогав. Пам’ятаю, коли онучка народилася, то купили велосипед і саме він зібрав його одразу, щоб дитина каталася. Вічна пам’ять буде в наших серцях про нього», - розповідає жінка і не стримує сліз.
Ще до повномасштабного вторгнення Євген переїхав з Енергодара до Харкова. Коли пішов воювати, попросив свою кохану: якщо з ним щось станеться, кремувати його, а прах розвіяти в Карпатах. Його мама залишилася в окупованому Енергодарі й приїхати на прощання із сином не змогла. Ховали Євгена вже тут. Провести його в останню путь прийшли близькі, друзі та військові.
Тепер фотографія Євгена - серед інших портретів на стелі пам'яті у Центрі допомоги евакуйованим громадянам Енергодару. Тут зібрали світлини військових, які жили в Енергодарі або були пов'язані з містом та загинули під час повномасштабної війни.
За кілька метрів від стели продовжується життя - люди отримують коробки з продуктами, чекають на консультації, розглядають одяг та речі, які тут можна забрати безкоштовно. На стінах можна побачити безліч дитячих малюнків. Експозицію змінюють до різних свят. Поруч працюють фахівці міської ради, медики, юристи, психологи.
Центр, який у 2022 році відкривали передусім як місце гуманітарної допомоги людям, що виїхали з окупації, на четвертий рік перетворився на невелику модель міста, до якого його працівники та відвідувачі досі не можуть повернутися.
Центр допомоги евакуйованим мешканцям Енергодара відкрили у Запоріжжі 5 вересня 2022 року. На той момент із захопленого міста масово виїжджали люди, а можливість доставляти гуманітарну допомогу безпосередньо до Енергодара фактично зникла. Сьогодні тут зосереджена вже не лише гуманітарна допомога.
«У нас проходять прийоми фахівців Пенсійного фонду, центру зайнятості, представників громадських та благодійних фондів, які надають правову, психологічну, юридичну допомогу. Тут також працюють спеціалісти різних відділів і управлінь міської ради та комунальних підприємств», - розповідає виконувачка обов'язків начальника управління праці та соціального захисту населення Енергодарської міськради Оксана Мозжиліна.
Щомісяця в хабі видають у середньому близько 600 продуктових наборів. За минулий рік, за словами Мозжиліної, центр отримав гуманітарної допомоги більш ніж на 17 мільйонів гривень. Загалом же протягом місяця сюди з різними питаннями звертається близько тисячі людей.
Допомагають не тільки тим, хто оселився у Запоріжжі. Хаб підтримує зв'язок з енергодарцями по всій Україні через чотири Telegram-канали, електронну пошту та телефонні лінії. За даними центру, у їхній базі понад 15 тисяч людей. Тим, хто живе далеко, гуманітарну допомогу можуть надсилати поштою.
За ці роки змінилися і потреби самих людей. На початку повномасштабного вторгнення багато хто виїжджав практично без речей. Потрібні були розкладачки, постіль, посуд, ковдри, засоби гігієни - усе, що дозволяло почати облаштовувати побут на новому місці. Тепер дедалі більше запитів стосуються документів, пенсій, працевлаштування, майна в окупації, юридичних питань та психологічної допомоги.
«Зараз консультаційні більше. От ментальне здоров'я - ми розуміємо, що треба якось із цим жити. Чекати, коли це закінчиться, надіятися, вірити, допомагати - це безумовно ми повинні робити. Але ментальне здоров'я треба зберігати», - говорить міський голова Енергодара Дмитро Орлов.
Тому на базі хабу працює Центр життєстійкості. Сюди приходять фахівці Пенсійного фонду та Центру зайнятості, правозахисники. Є медики: можна отримати консультацію, виміряти тиск чи температуру, а за потреби - отримати наявні медикаменти.
Працює тут і спеціалісти ЦНАПу. Одні з найпоширеніших запитів - реєстрація місця проживання та отримання відповідних витягів. Вони потрібні для оформлення паспортів, документів для дітей та звернень до інших установ.
Значно складніше з майном, яке залишилося в окупації. Наприклад, для реєстрації права власності на нерухомість, оформлену до 2013 року, може знадобитися архівна інформація. Якщо необхідних даних немає, а отримати їх у БТІ неможливо, людям інколи доводиться встановлювати право на майно через суд.
«Якщо є хоча б копії документів - це вже плюс. Якщо втрачено, то вже складніше, але все одно судовим шляхом. Це не швидко, але певні напрацювання існують. Війна показала, що таких питань у багатьох громад багато», - пояснює спеціаліст ЦНАПу Василь Телькієв
Тут же допомагають розібратися з поданням заяв до міжнародного Реєстру збитків, електронними послугами та «Дією». З травня для окупованих громад знову стала доступною онлайн-реєстрація місця проживання. Зокрема, батьки можуть зареєструвати дитину, не приїжджаючи для цього до Запоріжжя.
Також з центром співпрацюють правозахисні організації, які допомогають людям зі зверненням до суду, безкоштовно надають послуги супроводу та допомогають розібратися в правничих питаннях.
У хабі зустрічаємо Валентину. З Енергодара вона виїхала ще у 2022 році. Спочатку через хворобу поїхала до лікарні, але назад уже не повернулася. Згодом виїхали діти. Її чоловік досі залишається в окупованому місті.
За словами Валентини, він кілька разів намагався виїхати. Йому пропонували роботу, але чоловік відмовився. Після цього, каже жінка, на прохідній поставили відмітку і під час спроб виїзду його повертали назад вже чотири рази. Тепер він доглядає їхню квартиру та чекає на повернення родини.
«Зараз обстановка страшна. Світла немає, води немає, газу немає, бензина також немає, нічого немає. Зв'язок дуже поганий. Десь на балконі можна поговорити, і то коли дадуть світло. А світло - раз на два дні чи щось таке», - переказує Валентина.
Міський голова Дмитро Орлов ситуацію в окупованому Енергодарі описує схоже. Особливість міста в тому, що до війни воно значною мірою залежало від енергетичних підприємств. Централізоване тепло надходило від Запорізької ТЕС, значна частина квартир використовувала електрику навіть для приготування їжі.
Тепер електропостачання постійно зникає, воду, за його словами, можуть подавати лише на короткий час. Є серйозні проблеми з пальним.
Складнішим став і сам виїзд із міста. Орлов розповідає, що зараз значно рідше, але все ж продовжують зустрічати родини, яким вдалося вибратися з окупації. Дорога могла тривати три дні. Але навіть опинившись на підконтрольній Україні території, люди не одразу залишають окупацію психологічно.
«Вони не зовсім хочуть і можуть розмовляти, бо дуже залякані. Вони навіть пошепки кажуть, що там відбувається. Я пам'ятаю перші дні, коли кожен із нас виїжджав з окупації, - теж була певна така атмосфера залякування», - говорить Орлов.
На маленьких столиках лежать фарби. Вихователі роздають найменшим дошкілятам з ясельної групи аркуші. Півторарічний Давид вирішує, що фарбу можна не тільки наносити на папір, а й спробувати на смак.
«Давид!» - сміються дорослі.
«Пізнаємо цей світ і через рот також», - жартує одна з виховательок.
В окремому безпечному просторі з квітня працює один із дитячих садочків Енергодарської громади “Совенятко”. Є окрема ясельна група для десяти дітей віком від півтора до трьох років. Дошкільні групи можуть відвідувати до 20 дітей.
Це одна з трьох дошкільних локацій, які Енергодарська громада організувала у Запоріжжі. Загалом їх відвідують 55 дітей. Ще 120 енергодарських дітей відвідують школи громади. Вихователі та інші працівники садочка також енергодарці, які після виїзду з окупованого міста продовжили працювати зі своїми дітьми вже у Запоріжжі.
Починалося все, коли з вересня 2022 року на базі одного з університетів запрацював освітній хаб. Спочатку там проводили заняття для школярів, допомагали готуватися до тестування та надолужувати освітні втрати. У 2023 році відкрили першу дошкільну групу, куди батьки могли привести дитину спочатку на годин. Згодом попит зріс і довелося шукати нові приміщення. Коли у квітні відкрили нинішній простір, від батьків почули фразу, яку освітяни добре запам'ятали:«Так просторо, так по-домашньому. Нам здається, що ми повернулися в той наш садочок, який був в Енергодарі».
Є тільки одна особливість - ніхто з дітей не бачив, або ж не пам’ятає Енергодар.
«Звісно, дітки не пам'ятають. Ви ж розумієте, п’ятий рік війни. Але ця прив'язка до міста є. Ми їм розказуємо, показуємо світлини, вони дивляться. Таке відчуття міста ми підтримуємо через дітей та їх батьків», - розповідає керівниця управління освіти Енергодарської міськради Олена Ржевська.
При цьому у дитсадочках є малюки не лише з Енергодару, а і з Дніпрорудного, Благовіщенки, Пологівського району та безпосередньо Запоріжжя. Освітяни зазначають, що не відмовляють нікому. Усі три дошкільні простори працюють у найпростіших укриттях. Тож під час повітряної тривоги дітей не потрібно переводити в інше приміщення.
Запитуємо, як малеча реагує на вибухи, які останнім часом у Запоріжжі чути дедалі частіше.
«У мене навіть є відео, коли вибух, а діти нічого не почули. У них музика, вони танцюють. Наші педагоги, вони такі молодці, вони завжди підтримувють дітей. Можливо, десь всередині у них самих щось відбувається, але вони ні на хвилину не показують це дітям», - говорить Олена Ржевська.
При цьому освітяни зазначають, що незважаючи на погіршення безпекової ситуації кількість дітей суттєво не змінилася.
До повномасштабного вторгнення в Енергодарі проживало близько 53 тисяч людей. Скільки їх залишилося зараз, достеменно сказати неможливо.
За оцінкою Дмитра Орлова, в окупованому місті залишається приблизно 20% довоєнного населення. Офіційна статистика показує близько 15 тисяч енергодарців на підконтрольній Україні території, однак мер вважає, що реальна кількість може бути удвічі більшою.
Він пояснює, що перші великі колони людей, які виїжджали у 2022 році, фактично ніхто не обліковував. Хтось залишився у Запоріжжі, хтось поїхав до Дніпра чи Києва, хтось - за кордон (це близько 15%) Саме тому, говорить Орлов, сьогодні одне з головних завдань міської влади - вже не просто гуманітарна підтримка.
«Допомога нашим мешканцям, допомога військовим - це пріоритетне завдання, мабуть, для всіх громад, тим більше для окупованих. Ну і збереження ідентичності. Зараз ми розуміємо, що треба відходити від такого, на мій погляд, образливого поняття - “вимушені переселенці”. Ми та категорія громадян, які, незважаючи на матеріальні, родинні зв'язки, зв'язки з друзями, вирішили для себе, що краще жити, зберігаючи патріотизм. І проявили цей патріотизм тим, що не захотіли жити з окупантами, виїхали на підконтрольну Україні територію і продовжують допомагати Збройним силам та один одному. Такі центри допомоги, хаби, допомагають гуртуватися енергодарцям, не залишатися наодинці з проблемами, яких у людей, що вимушено переїхали на підконтрольну Україні територію, на жаль, багато», - говорить Орлов.
Сьогодні такі центри для енергодарців працюють у Запоріжжі, Дніпрі та Києві. Орлов говорить, що їхня роль уже давно не обмежується видачею допомоги - вони стали місцями, де розпорошена країною громада може зберігати зв'язок між собою.
За словами Орлова, за роки роботи хабів між самими енергодарцями сформувалася своя система взаємодопомоги. Люди приносять сюди дитячі візочки, автокрісла, одяг та інші речі, які їм уже не потрібні, і безкоштовно передають їх іншим переселенцям. Більшість родин живуть в орендованому житлі та мають фінансові труднощі, тому така підтримка особливо важлива для сімей із дітьми. Мер говорить, що зараз ця згуртованість стала одним зі способів для розпорошеної громади підтримувати одне одного
Останнім часом у публічному просторі дедалі частіше виникає інше питання: навіщо утримувати органи влади громад, території яких роками залишаються окупованими.
Орлов відповідає на нього просто: якщо Україна планує повертати ці території, хтось має повернутися туди разом із ними.
«Якщо ми маємо собі на меті відвоювати і деокупувати всі ці території, то хто піде потім їх поновлювати? Я дуже сумніваюся, що люди з Ужгорода або Тернополя поїдуть на ці території», - говорить він.
Для Енергодара це питання ще складніше через Запорізьку атомну електростанцію. Навіть якщо вона не вироблятиме електроенергію, ядерний об'єкт потребуватиме фахівців та постійного контролю ще багато років, наголошує мер.
Але громада для нього - це передусім не територія і не адміністративні будівлі.
«Якщо в нас є люди, ми розуміємо: ось вони, люди. Ми їм допомагаємо, бачимо зворотний зв'язок, віддачу від людей. Є певна синхронізація, навіть якщо немає території», - говорить Орлов.
У хабі понад рік працюють фахівці ветеранського напряму. Допомагають із питаннями проходження ВЛК, відновлення втрачених під час бойових дій документів, фізичної реабілітації після поранень, ветеранського спорту, виплат та пільг.
«Законодавство постійно оновлюється, удосконалюється. Ми допомагаємо ветеранам зорієнтуватися у вирії нових законів, які послуги можна отримати від держави, які соціальні пільги, які виплати», - розповідає фахівець Сергій.
За словами Орлова, за час повномасштабної війни Енергодарська громада спрямувала на підтримку Сил оборони понад мільярд гривень. Ще близько 100 мільйонів гривень цього року громада заклала на місцеву програму підтримки військових, ветеранів та їхніх родин. Також близько 10 млн гривень з бюджету міськради спрямовують на соціальні послуги для енергодарців
Запитуємо Дмитра Орлова, чи є щось, до чого він так і не зміг звикнути за ці роки.
Він говорить не про роботу без власної будівлі й навіть не про квартиру, яка залишилася в окупованому місті, але він має сплачувати зобов’язання по позиці. Найважче ж - втрата людей. Родичі та друзі роз'їхалися. Хтось залишився в окупації, хтось опинився за кордоном. Зв'язатися можна телефоном чи через інтернет, але живого спілкування це не замінює.
«До повномасштабного вторгнення була можливість побачити родичів, друзів. А зараз вони - хто на окупованій території залишився, хто за кордоном. Ці зв'язки втрачені. Є Skype, є телефони, але такого живого спілкування, мабуть, не вистачає», - говорить він.
Родина Орлова зараз живе у Запоріжжі. Молодша донька міського голови цього року має піти до першого класу. Енергодару вона вже практично не пам'ятає.
«Вона не знає, що таке салют. Для неї якісь гучні вибухи - це паніка, вона десь ховається. Я думаю, що взагалі всі діти пісзя завершення війни вже не будуть радіти салютам», - говорить Орлов.