Пониження тротуарів на пішохідних переходах, підвищення зони переходів по проїжджій частині і прокладання тактильної плитки - все це почало зʼявлятися у Запоріжжі. Поштовхом стало прийняття проєкту “Європейського проспекту” ще у 2024 році. Вже у 2025-му розпочалися активні роботи, вже не на папері, а на вулицях міста. Але ці покращення, які робилися для людей з інвалідністю у місті, виявляються не довготривалими. Що відбувається і чому запорізька інклюзивність виявляється такою крихкою - спробуємо розібратися.
2024 рік. У місті презентують ініціативу “Європейський проспект”. Це одна велика складова “Концепції “Сенси Запоріжжя”, прийнятої до 2026 року. І тут, як заявляли у мерії, зосереджуються на створенні “привабливого та безбарʼєрного середовища”. Прибирання МАФів, встановлення урн і лавок, очищення міста, зокрема - проспекту Соборного від “візуального сміття”. А ще - інклюзивність головної артерії міста. Кінцевої вартості всіх планів і проєктів в рамках “Європейського проспекту” не називають. Кошти на реалізацію виділяються “точково”, “планомірно”, на різні профільні департаменти і комунальні підприємства. І ті - починають працювати.
Першими великими кроками до безбарʼєрності стають переобладнання пішохідних переходів на найжвавіших транспортних вузлах - перехресть Бульвара Шевченка, пр. Марії Приймаченко та вул. Української з проспектом Соборним. Ці перехрестя “перебудовують” - прибирають бордюри з тротуарів перед проїжджою частиною, “острівці безпеки” роблять різнорівневими для проїзду візків, крісел колісних, і вкладають на тротуарах тактильну плитку. Все це відбувається навесні та влітку 2025 року. Роботи на перехресті Бульвару Шевченка та проспекту Соборного замовляють за понад 300 тисяч грн. На Марії Приймаченко - за понад 700 тис грн.
Але вже взимку 2026-го від тієї самої плитки залишається лише слід. Адже вона вся - розсипалась та змилась. На цих перехрестях плитка зтерлася повністю, на менших, як-от на перехресті Української та Шкільної, пошкодження менші, але теж наявні.
Чому це сталося? Чому облаштування, яке обійшлося місту у сотні тисяч грн, прослугувало менше року? Однією з причин представники ради безбарʼєрності тоді називали неякісні матеріали і погодні умови. Мовляв, плитка просто не витримала різких змін температур і танення снігу, якого цьогоріч було чимало. То що, комунальні підприємства або підрядники, свідомо обрали неякісний матеріал? Або порушили технології його вкладання?
У департаменті муніципального управління, який є розпорядником цієї сфери, запевняють: ні. Це був просто заводський брак.
І переконав, що обрати на старті іншу плитку, з іншого матеріалу, який не повів би себе так під тиском погоди, було неможливо. До прикладу, тактильна плитка з поліуретану чи металева, яку здебільшого використовують підприємці біля своїх закладів, на жвавих перехрестях не спрацювала б. Мовляв, вона не здатна витримувати такі навантаження і експлуатуватися у таких посилених режимах.
Слова Максима Крайнього підтверджує і членкиня Ради Безбарʼєрності при міськраді та громадської організації “Спільно HUB” Світлана Войтович. За її словами, такі види можуть навпаки створити ще більше барʼєрів. Вони слизькі, пластик перегрівається і деформується на сонці. Але альтернатива все ж є, і її, як запевняє Світлана, пропонували.
Обрати той варіант, який пропонували представники ради безбарʼєрності, зараз вже не можна. Нагадаємо, плитку міняє виробник, виправляючи так свій брак. І це питання має бути закрите вже до кінця року, запевнив Максим Крайній. А як щодо облаштування нових місць? Посадовець каже: у прифронтовому місті витрачати бюджет на це вкрай складно. Тож швидкого і масового рішення у цьому питанні не буде. Але робіт не полишають.
Втім, мова йде суто про простір міста і його заклади соціальної сфери - медичні установи, ЦНАПи, відомства і органи місцевого самоврядування. Але зробити весь простір хоч трошки інклюзивним не вийде.
Михайло Білик - місцевий житель, який з дитинства має проблеми з зором, а після отриманої травми - вони загострились. І чоловік ділиться: найбільшою проблемою у місті є в цілому відсутність тактильної плитки. А не те, що перші її “зразки” розсипаються.
Щось робиться, і це вже дуже добре. Місто стає більш інклюзивним, і це помітно. А тепер - але. Бо робиться це все якимись локальними острівками. У нас 2 метра плитка є, кілометри 3 - немає. І сенс в цьому зникає. Дійсно добре, що хоч на великих перехрестях вона зʼявляється. На Марії Приймаченко я бачив, що відбулося з нею. Але, чесно, те, що вона сиплеться, мені незручності не додало. Робити прям проблему з цього поки що не буду, бо не відчув такого. Мені все ж додає незручності те, що вона занадто локально встановлена. От, наприклад, вулиця Перемоги. Там же взагалі, і кінь не валявся. І те, що в нас взагалі неякісна плитка на тротуарах, що вона провалюється - оце є проблемою. Але, знову ж таки, добре, що хоч щось робиться. Сподіваюсь, так буде і надалі, - поділився думками чоловік.
Світлана Войтович ж вважає: місто має ставати більш інклюзивним, і пріоритетність у цьому питанні в цілому обрана правильно.
Ми також розуміємо, що зараз повне облаштування - це дуже довго і дорого. Головне - щоб плитка була перед виходом на дорогу, на кожному перехресті. Щоб вона була перед перешкодами - паркани, стовпи, перед зупинками. Перед сходами вона також потрібна, або дверима, якщо до дверей йде направляюча плитка. Якщо ми говоримо про просто пішохідні зони - то тут треба визначати її доцільність, насправді. Коли це широкий тротуар, більше 3 метрів, - так, тут потрібна направляюча плитка. Якщо тротуари, як в нас, з, скажімо, природними направляючими - бордюрами, газонами, то тут - не варто. Людина і так зорієнтується, а плитка тут буде просто “для галочки”.
Нагадаємо, “Європейський проспект” було прийнято на 2 роки - з 2024 по 2026. За цей термін планувалося зробити безбарʼєрними “ключові” місця на центральній вулиці міста. І хоч технічно ці роботи вже виконали, чи вдасться якісно переробити пошкоджені ділянки та наскільки довговічним буде результат - будемо стежити.
Анастасія Лоцман