Колишніх поліцейських із Запорізької області засудили за катування волонтера в окупації

26 грудня Дніпровський районний суд Запоріжжя заочно виніс вирок двом колишнім українським поліцейським – Дмитру Дацеву та Олександру Дєдушеву. Їх визнали винними у жорстокому поводженні з цивільним населенням на тимчасово окупованій території Запорізької області.

Судовий розгляд відбувався у закритому режимі задля безпеки учасників процесу. З вироку, оприлюдненого в судовому реєстрі, відомо, що за свідченнями потерпілого, його під час катувань змушували копати собі могилу під загрозою фізичного насильства.

Що відомо про обвинувачених та обставини злочину

35-річний Дмитро Дацев до повномасштабного вторгнення працював інспектором сектору реагування патрульної поліції в Якимівському районі у званні старшого лейтенанта. 33-річний Олександр Дєдушев був спочатку старшим дізнавачем, а згодом обіймав посади в карному розшуку у званні капітана у відділенні поліції безпосередньо в Якимівці. Як каже слідство, навесні 2022 року обидва відмовилися евакуюватися на підконтрольну Україні територію та добровільно пішли працювати в незаконні «правоохоронні органи», створені окупантами в Якимівці.

Дацев вступив до так званого «Акимовского управления МВД в Запорожской области», де ніс службу у складі патрульно-постової служби. Дєдушев отримав посаду заступника по кримінальній поліції окупаційного Якимівського управління.

За версією слідства, 27 травня 2022 року в одному з окупованих сіл Мелітопольського району Дацев і Дєдушев разом із невстановленими представниками збройних формувань РФ вдерлися до приватного будинку місцевого жителя Д., який займався підприємницькою діяльністю та був волонтером ще з 2015 року у зоні проведення Антитерористичної операції. Після окупації селища, чоловік допомагав літнім людям, що опинилися в скрутному становищі та розвозив їм харчі та дрова.

Слідство каже, що обвинувачені вимагали від чоловіка відмовитися від волонтерської діяльності та дати неправдиві свідчення проти знайомих, які не хочуть співпрацювати з окупаційною владою. Після того як чоловік відмовився від цих свідчень, під виглядом «обшуку» Дєдушев та Дашев застосували до потерпілого фізичне та психологічне насильство. Його били прикладом автомата, а потім незаконно утримували в гаражі. Тут його продовжували бити кулаками, погрожували вбивством, вставляли в рот пістолет, демонстрували гранату і погрожували сфабрикувати кримінальну справу за незаконне поводження зі зброєю. На цьому катування не завершилися, потерпілого в кузові авто відвезли до Молочного лиману, де змусили входити до холодної води під постріли з автоматичної вогнепальної зброї. Після цього чоловіка перевезли до Шелюгівського лісництва, де примусили копати собі яму, імітуючи підготовку до страти. В цей час обвинувачені вимагали гроші - 500 доларів та 500 євро (на той момент еквівалент близько 30 тисяч гривень) за звільнення. Після отримання грошей чоловіка відпустили.

Дії обвинувачених кваліфікували як воєнний злочин - жорстоке поводження з цивільним населенням, незаконне позбавлення волі та вимагання, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 438 КК України).

Що відомо про позицію прокуратури та адвокатів потерпілого

Справу суд розглядав в закритому режимі. Як зазначено в ухвалі, це було зумовлено клопотанням адвоката потерпілого у зв’язку із захистом безпеки його та свідків, що мають родичів і близьких на тимчасово окупованій території. Крім того, під час розгляду досліджувалися детальні обставини катувань, незаконного позбавлення волі, методи психологічного тиску, маршрути пересування та інші відомості, розголошення яких могло б нашкодити безпеці учасників процесу або могло бути використано окупаційними структурами.

Суд дійшов висновку, що відкритий розгляд у цьому випадку створював би ризики для життя і здоров’я осіб, які дали викривальні покази.

Прокуратура наполягала на доведеності вини обох обвинувачених. Потерпілий чоловік був цивільною особою, яка перебувала під захистом Женевських конвенцій, а обвинувачені діяли як представники незаконних сил окупаційної влади. Сторона обвинувачення посилалася на порушення норм міжнародного гуманітарного права, а саме Женевських конвенцій та Додаткового протоколу I 1977 року, ратифікованих Україною. Під час міжнародного збройного конфлікту,  що наразі відбувається в Україні,  цивільні особи, які не беруть участі в бойових діях, перебувають під захистом цих конвенцій. Так, заборонено будь-яке насильство щодо захищених осіб, їх незаконне позбавлення волі, катування та нелюдське поводження та вимагання майна. Саме ці норми, на думку прокуратури, порушили Дацев і Дєдушев, діючи як представники окупаційної «влади».

Прокурорка у справі Ольга Арутюнян пояснила, що дії обвинувачених були кваліфіковані саме як воєнний злочин з огляду на обставини їх вчинення.

За її словами, під час судового розгляду було встановлено безпосередній зв’язок дій Дацева та Дєдушева з воєнним станом та збройною агресією РФ. 

Як відомо з судового реєстру, під час свідчень в суді потерпілий розказав, що впізнав чотирьох чоловіків, що прийшли за ним. Серед них був Олександр Дєдушев та Дмитро Дацев, яких він знав вже близько 5 років та вони були без балаклав на відміну від російських військових. Потерпілий вважав, що Дацев намагався «вислужитися» перед окупаційною владою. Чоловік повідомив, що найбільше настраждався від Дацева, який перший почав бити його, тоді як Дєдушев перебував поруч і не перешкоджав насильству. Пізніше його вивезли та імітували страту, коли він почав благати припинити знущання, то його знову побили. Згодом почали вимагати гроші. Потерпілий Д. зателефонував батькам і попросив передати кошти, що вони й зробили того ж дня. Після пережитого чоловік побоювався повторного викрадення, деякий час переховувався у знайомих, а згодом виїхав на підконтрольну Україні територію.

У заочній підозрі та матеріалах досудового розслідування згадувалися ще двоє колишніх українських правоохоронців, які разом із неідентифікованими представниками збройних формувань РФ були присутні під час незаконного «обшуку» в оселі потерпілого. За словами прокурорки Ольги Арутюнян, на момент розгляду цієї справи не було встановлено достатньо доказів для інкримінування їм вчинення воєнного злочину в межах цього кримінального провадження.

Докази сторони обвинувачення також включали свідчення дружини та знайомих потерпілого, колишніх колег експравоохоронців, перехоплення телефонних розмов, а також документи окупаційної адміністрації, отримані під час негласних слідчих дій в межах листування в месенджері Telegram щодо посад обвинувачених. Зокрема, йдеться про списки співробітників так званого «МВД» окупаційної влади із зазначенням посад і нарахуванням «заробітної плати», які підтверджують участь обвинувачених у діяльності цих структур.

Адвокати, призначені центром надання безоплатної правової допомоги, просили виправдати обвинувачених. Вони вказували на відсутність прямих доказів участі в конкретному епізоді та стверджували, що позиція обвинувачених їм не відома, а через те, що розгляд справи проводиться за відсутності Дєдушева та Дацева, що не дає їм можливості надати свої пояснення та відстоювати свою позицію, а це, на думку захисту, є порушенням права на захист та підставою для виправдувального вироку.

Вирок

Розглянувши всі обставини справи,  Дніпровський районний суд призначив Олександру Дєдушеву 12 років позбавлення волі. Його також позбавлено звання капітана поліції.

Дмитру Дацеву призначено 12 років позбавлення волі. Раніше, у лютому 2025 року, його вже засудили за державну зраду до 15 років з конфіскацією майна та позбавленням звання старшого лейтенанта. За правилами поглинення покарань остаточний термін залишився 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вирок суду наразі не набрав законної сили. Сторони мають право оскаржити його в апеляції впродовж 30 днів з моменту проголошення.

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту IWPR «Правосуддя наживо».