6 листопада Заводський районний суд Запоріжжя виніс вирок стрільцю штурмового загону «Шторм-V» армії РФ Дмитру Курашову, визнавши його винним у порушенні законів та звичаїв війни, поєднаному з умисним вбивством. Обвинуваченого засуджено до довічного ув’язнення за страту українського військового Віталія Годнюка, який здався в полон. Це перша в Україні справа, де російського солдата судили за розстріл українського військового безпосередньо на полі бою.
Що відомо про обставини злочину та страту полоненого на Запорізькому напрямку
6 січня 2024 року поблизу села Новодарівка (Пологівський район Запорізької області) російські війська штурмували позиції Збройних сил України. За версією слідства, старший солдат 226-го батальйону 127-ї окремої бригади ТрО ЗСУ Віталій Годнюк (позивний «Пінгвін») вийшов з бліндажа з піднятими руками, без зброї, і став на коліна, сигналізуючи про здачу в полон. Однак російський військовий Дмитро Курашов (з позивним «Сталкер»), який перебував поруч, зробив три постріли з автомата Калашникова, вбивши Годнюка на місці. Це грубе порушення Женевських конвенцій, зокрема норм про гуманне поводження з полоненими.
Тіло Годнюка виявили через два місяці, коли Сили оборони України відбили позицію. Відеозаписи з дронів і мобільного телефону свідка (військовослужбовця ЗСУ з тієї ж бригади ТРО, що й Годнюк) зафіксували місце злочину, положення тіла та відсутність зброї в загиблого. Експертиза підтвердила, що смерть настала від вогнепальних поранень у тулуб і голову.
Курашова взяли в полон невдовзі після інциденту, у січні 2024 року. Під час слідства він спочатку намагався перекласти провину на іншого російського військового з позивним «Сєдой», але згодом визнав вину, хоча відмовився давати показання. Свідчення трьох інших російських полонених (Олег Замятін, Костянтин Зеленін і Дмитро Зуєв), які служили з Курашовим в одному підрозділі, підтвердили його причетність: вони чули постріли з сектора, де перебував обвинувачений, і бачили, як Годнюк здавався без опору. Один зі свідків-росіян повідомив, що Курашов зізнавався йому в розстрілі, мотивуючи це фразою «щоб ми [російські військові] залишилися живими»
Справа розглядалася понад рік: обвинувальний акт передали до суду в червні 2024-го. Докази включали протоколи оглядів, слідчі експерименти, експертизи та відеоматеріали. Курашов, утримуваний у СІЗО (спочатку в Запоріжжі, згодом у Дніпрі після обстрілу колонії), неодноразово скаржився на затягування процесу і висловлював бажання обміну після вироку.
Позиції сторін під час судових дебатів
Під час дебатів 20 жовтня прокурор Микита Маневський наполягав на суворому покаранні, аргументуючи, що докази (показання свідків, відеозаписи, експертизи) беззаперечно доводять вину Курашова.
Він підкреслив, що злочин є воєнним, оскільки порушує Гаазьку та Женевські конвенції, зокрема заборону на вбивство полонених.
Сторона обвинувачення наголосила на відсутність каяття в Дмитра Курашова, байдужість до скоєного та відсутність пом'якшуючих обставин, пропонуючи довічне ув'язнення як єдине адекватне покарання за «прояв підступності та жорстокості».
Прокурор Маневський також зауважив, що статус військовополоненого не прирівнюється до запобіжного заходу, тому строк покарання слід рахувати з моменту арешту, а не полону.
Адвокатка від центру безоплатної правової допомоги Ганна Карпенко, захищаючи Курашова, під час дебатів визнала вину підзахисного, але просила про мінімальне покарання по цій статті (від 10 років). Вона аргументувала це щирим каяттям обвинуваченого, його сприянням розкриттю злочину та пом'якшуючими обставинами.
Від останнього слова під час дебатів обвинувачений Дмитро Курашов відмовився, сказав, що не має бажання висловлюватися.
Як відбувалося оголошення вироку: реакції та висловлювання
Під час оголошення вироку Дмитро Курашов нерухомо стоїть у скляному боксі, напружено вслухаючись у кожне слово. Його обличчя застигло, не виказуючи жодної емоції. Лише часте кліпання очей видає його напругу, зумовлену клацанням затворів журналістських камер.
Обвинуваченому перекладають текст вироку, але його обличчя лишається непроникним - жодної реакції, окрім байдужості. Судді роз’яснюють йому право на ознайомлення з журналом судового засідання, можливість подати апеляцію, а також нагадують: він може звернутися до президента з проханням про помилування.
Після оголошення вироку Дмитро Курашов не коментував нічого журналістам. Лише наприкінці, на питання, чи буде він оскаржувати вирок, обвинувачений відповів: «Не буду я ничего обжаловать, от***итесь».
В прокуратурі ж, яка на стадії судових дебатів наполягала на довічному позбавленні волі, кажуть, що вирок їх цілком задовольняє і може стати прецедентом для інших подібних розглядів воєнних злочинів.
Вирок набирає законної сили через 30 днів з дня його проголошення, якщо протягом цього строку не було подано апеляційної скарги. Захисниці Курашова Ганни Карпенко на оголошенні вироку не було, тому позиція захисту з приводу апеляції невідома.
Що ж стосується можливого обміну Курашова, то прокурор Микита Маневський каже, що таке не можна виключати, але прокуратура долучиться до його розгляду у суді.
Питання можливого обміну розглядають в суді оперативно і в закритому режимі. У таких випадках рішення про обмін ухвалює не прокуратура, а Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Саме цей орган може внести конкретного засудженого до списку на обмін. Після цього прокурор звертається до суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання у зв’язку з прийняттям рішення про передачу для обміну. Суд розглядає клопотання того ж дня, перевіряє письмову згоду засудженого та рішення уповноваженого органу. Як підтвердили в обласній прокуратурі, такі засідання не є публічними та проходять у закритому режимі, оскільки містять інформацію, що стосується державної безпеки та обмінних списків.
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту IWPR «Правосуддя наживо».