"Це день, коли змінилось все": запорожцы о Евромайдане

Сегодня вся Украина отмечает третью годовщину Революции достоинства. В Запорожье по тому поводу прошло два митинга, организованных властью и активистами. На протяжении всего дня горожане пишут в соцсетях о Евромайдане - одни, вспоминают, как это было, другие - размышляют, что изменилось с того времени. 061 собрал несколько высказываний запорожцев в Facebook.

Яна Мосейко:

Відверто кажучи, початок Євромайдану пройшов повз мене. В той час ішов 6 місяць моєї не зовсім безпроболемної вагітності і політика була бозна на якому місці у шкалі інтересів та пріоритетів. Ну майдан, ну за правильні речі вийшов, ну постоять та розійдуться. Можливо б так і було, якби влада приймала більш спокійні рішення. 

Але в день, коли з кров'ю розігнали людей все змінилося не тільки для мене, а для всіх. В моєму ватному місті вийшли тисячі (!!!) людей, яких обурили дії влади. В Запоріжжі я такої кількості мітингуючих не бачила навіть на день Незалежності. З того часу почалися безсонні ночі, оновлення новин через кожну хвилину, постійний шок і сльози від подій. 

Сьогодні всі пишуть про зміни за ці три роки. І дійсно є багато чого хорошого і болісного, але такого необхідного для нашого майбутнього. Я не буду всього перераховувати, вже все написано,але найбільшою зміною, на мою думку, є самоідентифікація людей, як українців. Відчуття себе не просто мешканцями території з документом на якому тризуб, а УКРАЇНЦЯМИ, як нацією. 
Я не побоюсь сказати, що справжній День незалежність це 21 листопада. Це День, коли змінилось все.

Сергей Сидоров:

"Сегодня утром у психоаналитика всплыла тема, уже не помню, каким боком.
- Твои взгляды не изменились за прошедшие три года?
- Нет, не изменились. Других вариантов не было, и то, что было после, меня не разочаровало - я ожидал подобного. Иначе быть не могло.

Я тогда, изначально был немножко пессимист - потому что осознавал, до какого днища мы все довели страну своим равнодушием за последние лет 30. Когда начались разочаровашки, то я лишь пожимал плечами. 

И сейчас мы находимся лишь на 30-м или 40-м шаге пути в тысячу ли. Идти нам еще долго, идем мы на четыре с минусом, но все равно идем. Главное - подниматься, когда падаешь. И подниматься столько раз, сколько падаешь".

Андрей Рыбальченко:

"Ті, хто вважають, що Революція Гідності "була дарма" - подають кулі снайперам на Інститутській… Для цих "все було дарма" хотілось би зробити пряме включення з альтернативної реальності, в якій переміг режим Януковича. Впевнений побачене їх би захопило.
А всіх тих, хто звик боротись, здобувати і будувати, не зупиняючись на половині шляху - зі святом!"

Арина Мосягина:

Сьогодні згадують досягнення нової України. Як до сплаченої за них страшної ціни - їх замало. Але все ж таки: повстала з попелу, але недореформована армія, як запорука самого нашого існування. Патрульна поліція, яку ми можемо втратити через те, що решти структури МВС реформа навіть не торкнулась. Та, головне, що не має матеріального виміру: самоідентифікація себе, як українців, із усвідомленням, яка це честь та відповідальність. Можливо, ми й цього разу програємо, і щезнемо вже назавжди, але поки що "народ мій Є"

Тарас Билка:

Діалог з одним з активістів на річниці Революції Гідності у Запоріжжі:
- Білка, минуло три роки, а ти знову стрімиш. Знову в тій самій шапці. Ні хріна не змінилося...
- Як це? У мене змінилося!
- А у мене ні. І шо ж змінилося?
- Не знаю, як у вас, а у мене дуже змінилося те, що під шапкою... В першу чергу.